Інструменти комунікації в контексті музеєзнавчих досліджень

Abstract

Мета статті — здійснити комплексний аналіз інструментів комунікації в контексті музеєзнавчих досліджень, які є свідченням рефлексії науки на розвиток музейної комунікації. Результати дослідження. З’ясовано, що у сучасному музеєзнавстві питання щодо специфіки комунікаційних процесів є доволі дискусійним. Відбувається переосмислення фундаментальних музеєзнавчих понять «музейний предмет», «музейна експозиція» і, як результат, — зміщення завдань комунікації від інформування до партисипації, змінюється культура споживання контенту на культуру участі у створенні контенту. Сучасні дослідники аналізують ефективність інструментів комунікації, їх вплив на сприйняття відвідувачів і розуміння культурної спадщини. Вони також досліджують рефлексії та нові підходи до музейної комунікації, зокрема роль соціальних медіа, спільного творення з відвідувачами та залучення громадськості у процес музейної практики. Наукова новизна полягає у розширенні уявлень про інноваційні формати та інструменти комунікації в діяльності сучасних музеїв на основі аналізу новітніх досліджень. У висновках наголошено на тому, що на сьогодні комунікативний підхід належить до магістральних напрямів музеєзнавчої думки та визначає стиль мислення світової музейної спільноти. З’ясовано, що значна кількість сучасних публікацій присвячена розгляду інструментів маркетингової комунікації (брендинг, PR, музейний SMM, мобільні застосунки, програми лояльності, інтерактивний сайт тощо) в діяльності музеїв. Доведено, що технології як інструмент музейної комунікації допомагають зробити музейний досвід доступним і цікавим для різних груп відвідувачів. Підсумовано, що в діяльності сучасних музеїв на перший план виходить комунікативна політика та робота з новими інструментами комунікації, зокрема з цифровими технологіями, у темпах опанування яких музейні інституції конкурують із традиційними гравцями медіапростору.