Телебачення як сучасний фактор культурогенезу: осмислення в термінах теорії культивації

Abstract

Мета статті — проаналізувати та осмислити крізь призму теорії культивації феномен телебачення як важливого сучасного фактора культурогенезу. Результати дослідження. Спираючись на теорію культивації, доведено, що телебачення, з одного боку, є співтворцем масової або попкультури, інформаційного суспільства, постмодерну, «суспільства знань» тощо, а з іншого, воно заклало не менш руйнівні та деструктивні важелі в основу сучасного культурного простору, коли йдеться про соціальний капітал, особистісний і міжособистісний розвиток, культурну комунікацію, соціальні зв’язки, родинні цінності. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українській культурології розкрито зв’язок між телебаченням і культурогенезом, а також за допомогою теорії культивації та підходів інших медіадослідників продемонстровано амбівалентну (тобто позитивно-негативну) роль телебачення в культурно-онтологічному процесі. Висновки. Сьогодні телебачення залишається одним із найпотужніших сучасних засобів мас-медіа, яке сприяє більшій відкритості та демократизації світу, а також впливає на мільйони та мільярди людей. Теорія культивації та сучасні медіадослідження допомагають виявити ризики, пов’язані з «проживанням» людей у символічно-медійному телесвіті: конгруентність телеконтенту життю настільки, що сучасні люди часто втрачають власний зв’язок з реальністю; маніпулювання поведінкою та свідомістю глядачів за допомогою мейнстримінгу; персоналізація телепотоку та фрагментація аудиторії; масовізація та атомізація культури, втрата нею статусу соціального інтегратора; «телегенічність» у зв’язку з «мозаїчністю» повідомлення; зеппінг як додатковий антропогенний фактор, що стимулює розвиток «кліпової свідомості» всупереч аналітичному та критичному мисленню (ця проблема особливо загострюється з появою TikTok) тощо. Ці ризики є ознакою пермакризи в сучасній економіці та культурі, зумовленої, зокрема, розвитком і поширенням телевізійних технологій.