«Усі як один». Ментальні підвалини солідарної дії

Abstract

Розбираючи проблему «семантики дії», М. В. Попович наводив анекдотичний приклад, згідно з яким в діалозі двох конкурентів комівояжерів, які наперед підозрюють один одного в обмані, один із них, у переконанні, що опонент все одно йому не повірить, вирішує сказати тому правду, таким чином «сплутавши його карти». Сприймаючи інформацію конкурента як правдиву, опонент, водночас, дає зрозуміти супротивникові, що, попри слова, він цілком зрозумів його справжній замір – ввести його в оману. Окрім історії про цих конкурентів-«однодумців», в пропонованій публікації наводяться інші випадки розуміння одне одного без слів, щоправда – неантагоністичного. Це – стара подружня пара, за О. Шпенглером і первісний колектив, за О. М. Фрейденберг. В обох прикладах дуже виразно виступає так зване «Ми», для якого думки з певного приводу є спільними, без потреби попереднього узгодження. Відповідно, стаття привертає увагу до цікавого, з точки зору філософії дії, феномену, який неодноразово спостерігався автором в студентському колективі під час навчання в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка (1980–85 рр.). Згідно з ним, група людей (студентів) реагує на певний виклик як «колективний індивід» – «усі як один», або – те саме «Ми». Відзначається своєрідне явище миттєвої солідарної протестної реакції на якийсь виклик, внаслідок «змови без мови», яка базується на певних світоглядних маркерах прийнятного й неприйнятного і виявляє структуру у вигляді низки поетапних дій, котрі характеризує виваженість (ментальний замір). Цей вияв «Ми» протиставляється двом іншим, більш традиційним, проявам цієї категорії – механічному «ми», об'єднаному спільною мовою або належністю до однієї референтної групи, але не позбавленому внутрішніх суперечностей (приклад комівояжерів, за М.В. Поповичем), та – «ми» тоталітарного суспільства, сформованому непрозорим шляхом гіпнозу, обману (пропаганди), насильства з боку очільника-«ляльковода». Останнє можна охарактеризувати як «ми жертв». У вільному суспільстві перевага надається справжності й цінності ненавмисного, спонтанного вияву «Ми», яке опонує примарній владі нелегітимного провідника.