Іван Лисяк-Рудницький про соборність України

Abstract

Стаття містить аналіз поглядів одного з найцікавіших українських істориків ХХ ст. Івана Лисяка-Рудницького на проблему соборності українських земель. Він вважав, що висхідним пунктом цього питання став проголошений Директорією Української Народної Республіки Акт від 22 січня 1919 р. З того часу всі політичні українські програми не ігнорували питання єдності Східної і Західної України. Головним досягненням у реалізації цього питання у 1921-1941 рр., до початку Другої світової війни стало культурне зближення, уніфікація літературної мови, правопису, стирання культурних відмінностей. Фундаментальні зміни принесла Друга світова війна. Тоді за умов спочатку радянської, потім німецької, а згодом знову радянської окупації, сталася зустріч між західними і східними українцями. Лисяк-Рудницький відсуває на другий план, сказати б, стигматизацію згаданих подій. Включення території Західної України до СРСР супроводжувалось великими стражданнями людей. Це була єдність під чужим ярмом. Лисяк-Рудницький вважав, що справа цим не вичерпується. Це не змогло перешкодити численним особистим контактам між уродженцями східно-центральних та західних земель. В такий спосіб формувалось нове всеукраїнське єднання, що стане носієм майбутнього української нації. Паралельно до цього відбувалась інтеграція в українській еміґрації. Вона також охоплювала вихідців з усіх реґіонів України. Прикладом є Українська Національна Рада, створена навесні 1947 – влітку 1948 року для координації дій українських партій та організацій. Іван Лисяк-Рудницький також звертався до проблеми Криму і його входження у 1954 р. до складу України. У своїх дослідженнях він обґрунтовував, що геополітичні й економічні чинники обумовлюють органічну приналежність Кримського півострова до українського материка.