Особливості вікових реєстрацій українського населення за матеріалами церковного та фіскального обліку другої половини XVIII століття

Abstract

Мета. У статті за матеріалами Генерального (Румянцевського) опису Лівобережної України 1765‒1769 рр. та сповідних розписів 1775 р. окремих населених пунктів Полтавського полку досліджуються особливості вікових записів сільського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. Методологічний інструментарій дослідження варіюється в дослідницьких полях соціальної історії та історичної демографії з використанням компаративного підходу, а також переважно методів квантитативного та критичного аналізу джерел. Висновки. Мотивація проведення фіскального перепису населення була зумовлена необхідністю проведення ефективних розподілів ресурсів і зібраних податків, які б стимулювали економічний розвиток. Сповідні відомості створювалися з метою християнсько-етичного виховання та дисциплінування православних віруючих. У дослідженні обраховано показники вікової акумуляції українського сільського населення за методикою Д. Уіпла. Відповідно до шкали стандартів ООН визначено середній показник індексу Уіпла (Whipple index) та рівень довіри до документації: за матеріалами сповідних розписів 1775 р. такий показник мав добру якість даних, а за Румянцевським описом – дуже погану. В обох джерелах помітні відхилення від норми. Із-поміж чинників, які вплинули на неточності цифрових даних джерел, можна назвати такі: усна передача укладачам реєстрів даних про вік людей; наявність значної частки «ювілярів», тобто осіб із позначенням років життя із закінченням на «0» та «5»; представлення спеціально неправдивих вікових показників, враховуючи мету укладання двох реєстрів; погана читабельність персоніфікованих записів; порушення виконавської дисципліни реєстраторами тощо. Незважаючи на неточності та недоліки відомостей церковних і фіскальних джерел, така документація залишається інформативною, важливою, унікальною для вивчення історико-демографічних та інших особливостей життя українського населення.