ТЕМПОРАЛЬНІ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ЩОДО ВИЗНАННЯ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ ТА ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

Abstract

Метою статті є визначення сутності та змісту темпоральних обмежень права щодо визнання особи безвісно відсутньою й оголошення її померлою під час воєнного стану, зокрема через опрацювання теоретичного, нормативного й емпіричного матеріалу із зазначеного питання. Встановлено, що правові інститути визнання особи безвісно відсутньою й оголошення її померлою є проявом юридичної презумпції факту наявності фізичної особи в живих, у першому випадку, та факту наявності її смерті – у другому. Виокремлено коло осіб, які можуть реалізувати право на визнання особи безвісно відсутньою й оголошення її померлою. До останніх віднесено заінтересованих у контексті саме задоволення своїх інтересів матеріально-правової природи, що випливає з відносин з особою, щодо якої ці презумпції мають бути застосовані. Тому визнано слушним сприйняття змісту цивільних правовідносин щодо визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою через опосередковане залучення правового часу як складової частини механізму їх правового регулювання. Визначено місце темпоральних величин у правовій конструкції визнання особи безвісно відсутньою й оголошення її померлою за звичайних обставин, а також виокремлено відповідні особливості правового часу у правовому регулюванні наведених відносин під час дії воєнного стану. Окремо приділено увагу спрощенню вказаних процедур під час застосування правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зокрема тих, що є предметом цього дослідження. У зв’язку із чим надані законодавчі пропозиції щодо забезпечення реалізації принципу юридичної визначеності в унормуванні розглянутих правових інститутів. Також висловлені міркування щодо специфіки застосування правового часу у площині реалізації конструкції встановлення факту смерті особи в певний час у порівнянні з оголошенням особи померлою в умовах дії воєнного стану.