ПРОБЛЕМИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПОНЯТЬ «МОВА» ТА «ДІАЛЕКТ» В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІОЛІНГВІСТИЧНОМУ ПРОСТОРІ

Abstract

У статті ми намагаємося визначити сучасні погляди на диференціацію понять «мова» та «діалект». Відмінність між загальнолітературною мовою та діалектами демонструємо на підставі лексичних та регіональних особливостей. В сучасному українському науковому дискурсі питання розрізнення мови та діалекту є недостатньо дослідженим, тобто науковці досі не дійшли згоди у питаннях їх чіткого виокремлення. Мовознавці дійшли згоди, що загальнолітературну мову вирізняють усталеність, кодифікованість, зрозумілість для усіх носіїв мови. Літературна мова – це мова освіти, науки, медійних засобів тощо. Діалект має певні риси у лексичній , фонетичній, граматичній системі та є зрозумілим лише для певного регіону чи групи людей. На даний момент в Україні існує дійсно велика кількість діалектів і кожен із них має свої особливості формування, функціонування, побутування на певній території. Найбільше суперечок в українській соціолінгвістиці точаться навколо закарпатського говору, який слід вважати одним із діалектів сучасної української мови. У статті детально розглядається проникнення діалектного мовлення у літературний твір, що, з одного боку надає авторському мовленню місцевої специфіки, а з іншого – сприяє входженню певних рис діалектного мовлення у загальноукраїнський мовленнєвий фонд. На властивість діалектів впливати на літературний текст звернув увагу ще Іван Франко. Найцікавішими щодо вживання діалектизмів є твори М. Коцюбинського, Ю. Федьковича, М. Павлика, Д. Харов’юка, М. Козоріса, Д. Павличка, Д. Бедзика. Найцікавішими прикладами вживання діалектизмів у сучасних літературних текстах вважаємо твори Володимира Лиса, Юрія Винничука, Марії Матіос. Серед цікавих явищ взаємодії діалектів та літературної мови є ділінгвізм –володіння літературною мовою та однією з діалектних форм спілкування. Діалекти збагачуюють мовлення, розширюють літературний канон, стають своєрідною візитівкою освіченої та лінгвістично обдарованої людини.