ОСВІТА – ШЛЯХ В МАЙБУТНЄ

Abstract

Сьогодні мало надавати певні знання з біології, історії, математики, літератури, хімії, фізики, фізичної культури тощо, які можна окрім школи почерпнути в мережі Інтернет та в системі неформальної освіти. В освіті сьогодні бракує можливості розглядати фундаментальні засади життя індивіда, громадянина і саме головне Людини (!). Для того, щоб учень,/студент могли осягнути саме таку філософію життя потрібно як вчителю/викладачу, так і учню/студенту інтегрувати багато знань, що вимагає більш складного (комплексного) способу пізнання природи і суспільства. Звідси випливає необхідність в навчальному процесі, з урахуванням індивідуального розвитку пізнання, опиратися на дві його основні стадії: 1) стихійної, тобто консервативної, належним чином не усвідомленої; 2) активно-дійової, що є усвідомленою, свідомо організованою та спрямованою на спеціальне продукування знань. Мета – розкрити сучасні тенденції розвитку освіти та шляхи її реформування. Методи. У нашому теоретичному дослідженні використано методологічні ідеї, методи і підходи, співвідносні європейсько центричній ідеології і методології «Нової української школи». Результати. Зміна парадигми освіти в контексті теорії пізнання повинна здійснюватися шляхом впровадження на всіх рівнях освіти – від початкової до вищої таких комплексних тем: пізнання знання та його еволюції; пізнання природи і суспільства, розуміння людського; осягнення етичної тріади – індивід-суспільство-вид. Такий підхід дасть змогу розвивати здібності школярів/студентів для усвідомлення індивідуальних і колективних проблем у всіх їх складнощах, а освітній процес викликатиме цікавість до неоднозначності і багатозначності, розвиватиме здібності об’єднувати антагоністичні відношення. Нова система освітнього процесу повинна розглядати різні форми раціональності (теоретичної, критичної, самокритичної ) викривлення раціональності (раціоналізація, інструментальний розум, штучний інтелект), доцільність відкритої раціональності (головно наукових даних, які заперечують її, та щодо зовнішньої критики). освіта має своїм завданням не підготовку до тестів, а допомогти учням знайти своє місце в суспільній життєдіяльності. Необхідно усвідомити, що економіка в ХХІ столітті вже перестала платити за те, що людина знає, а винагороджує за те, що людина спроможна зробити з тим, що вона знає. необхідні такі освітні програми, які б наголошували на самооцінці й індивідуальному розвитку, формуванні вміння радити собі в житті, навчати вчитися і пізнавати знання, тобто мислити, розвиткові академічно-професійних, фізичних і мистецьких здібностях. Важливо оцінити те, чи вміє учень/студент мислити, перевести реальну проблему в площину кількісних показників. Як і будь-яка реформа, радикальні зміни в освіті вимагають підготовки нових педагогів, які були б спроможні реалізувати у своїй професійній діяльності сенс громадянської й етичної місії, задля того аби кожен учень/студент міг розв’язувати важливі проблеми свого особистого і громадянського життя, створювати передумови для розвитку майбутнього свого суспільства, своєї цивілізації і людства. Висновок. Головна мета освіти в ХХІ столітті – навчити пізнавати знання, підготувати учнів/студентів до дорослого і професійного життя, навчити їх вчитися протягом усього життя, допомогти їм навчитися пізнавати світ, набути інтелектуальних, емоційних, фізичних, соціальних і стратегічних ресурсів, щоб вирішувати найрізноманітніші проблеми і при цьому долати труднощі та ризикувати.