РЕАЛІЗАЦІЯ ДИСТАНЦІЙНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ ПРАВА НА ПРАЦЮ ТА ВІДПОЧИНОК

Abstract

Стаття присвячена з’ясуванню особливостей реалізації в Україні права на працю та відпочинок працівниками, які працюють на підставі трудових договорів про виконання роботи поза приміщеннями, що контролюються роботодавцем (дистанційними працівниками). Досліджується загальна сутність права на працю, а також встановлюються основні фактори, які шкодять реалізації цього невід’ємного права дистанційного працівника (зокрема, серед таких проблем є те, що роботодавці досить часто схиляють працівників до укладання нетрудових договорів, маскуючи трудові відносини цивільно-правовими). Також автором уточняється загальна сутність права дистанційного працівника на відпочинок, а також практичні перешкоди на шляху реалізації цього права (серед таких проблем є те, що працівники не завжди мають навики ефективної організації трудової діяльності, роботодавці досить часто визначають несправедливі обсяги роботи та строки їх виконання, а окремі види робіт не можуть виконуватись у межах збалансованого режиму праці та відпочинку). Обґрунтовується, що внесені законодавцем у 2021 році зміни до Кодексу законів про працю в частині регулювання правового статусу дистанційних працівників, хоча й є позитивним виявом процесу гуманізації унормування процесів і відносин у сфері праці, утім, засвідчують потребу комплексного упорядкування трудових відносин за участю дистанційних працівників. Ключові слова: гнучка зайнятість, дистанційна робота, дистанційний працівник, право на відпочинок, право на працю, реалізація трудових прав, реформа трудового права, ринок праці.