{"title":"ПРО РІЗНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ","authors":"Анатолий Тихонович Гулак","doi":"10.34142/2312-1572.2019.04.70.10","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті розглядаються різні літературознавчі інтерпретаційні підходи до художнього тексту – історико-літературний і літературно-критичний; встановлюється специфіка і ефективність кожного з них. Історико-літературний підхід орієнтований на представлення твору як замкнутого і одноразового світу смисла і в той же час як своєрідного «фрагмента» літературно-історичного процесу. Метою цього підходу є передусім пізнання інтелектуальне. Але й експресивно-емоційному змістові стилю художнього твору також відводиться дуже важливе місце. При літературно-критичному підході дослідник не стільки реконструює художній зміст твору, скільки формує його заново, нібито «прищеплює» його творові. Літературно-художній твір, по суті, виривається з діахронічного процесу і розглядається виключно в синхронічному аспекті. Принципова різниця між двома названими підходами полягає у відмінності цілей, яких хочуть досягти через інтерпретацію твору. Саме цілі, які ставлять перед собою дослідники, і визначають вибір тієї чи тієї інтерпретаційної стратегії. В останні десятиліття літературно-критичний підхід ускладнився – і цей процес відзначений багатьма сучасними діячами культури – за рахунок так званої есеістичності в побудові критичного тексту, що змінює майже всю звичну структуру літературно-критичного виступу. На перший план висувається самопрезентація критика, його прагнення «нав’язати» читачеві власну шкалу цінностей. Посилюється суб’єктивна основа викладу. Помітно пом’якшується жорстка вимога наукової доказовості, аргументованості, підвищується міра емоційності / експресивності.","PeriodicalId":149218,"journal":{"name":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","volume":"41 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2020-03-10","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.34142/2312-1572.2019.04.70.10","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті розглядаються різні літературознавчі інтерпретаційні підходи до художнього тексту – історико-літературний і літературно-критичний; встановлюється специфіка і ефективність кожного з них. Історико-літературний підхід орієнтований на представлення твору як замкнутого і одноразового світу смисла і в той же час як своєрідного «фрагмента» літературно-історичного процесу. Метою цього підходу є передусім пізнання інтелектуальне. Але й експресивно-емоційному змістові стилю художнього твору також відводиться дуже важливе місце. При літературно-критичному підході дослідник не стільки реконструює художній зміст твору, скільки формує його заново, нібито «прищеплює» його творові. Літературно-художній твір, по суті, виривається з діахронічного процесу і розглядається виключно в синхронічному аспекті. Принципова різниця між двома названими підходами полягає у відмінності цілей, яких хочуть досягти через інтерпретацію твору. Саме цілі, які ставлять перед собою дослідники, і визначають вибір тієї чи тієї інтерпретаційної стратегії. В останні десятиліття літературно-критичний підхід ускладнився – і цей процес відзначений багатьма сучасними діячами культури – за рахунок так званої есеістичності в побудові критичного тексту, що змінює майже всю звичну структуру літературно-критичного виступу. На перший план висувається самопрезентація критика, його прагнення «нав’язати» читачеві власну шкалу цінностей. Посилюється суб’єктивна основа викладу. Помітно пом’якшується жорстка вимога наукової доказовості, аргументованості, підвищується міра емоційності / експресивності.