Літературно-музичні кореляції в ліриці Емми Андієвської

Abstract

Актуальність цієї статті зумовлена потребою теоретичного осмислення й узагальнення творчої діяльності сучасних українських поетів, які вдаються до засобів суміжних мистецтв, щоб досягти максимальної виразності вірша, його емоційно-експресивного впливу на читача. Статтю присвячено зв'язкам лірики Емми Андієвської з музикою як незображальним видом мистецтва, що зумовлює необхідність інтермедіального підходу до висвітлення цієї проблеми. У статті розглянуто, як музично обдарована творча особистість, яка не мала відповідної освіти, змогла реалізувати своє захоплення цим видом мистецтва в ліриці, при цьому виявила як володіння музичною термінологією, так і знання історії виникнення значної кількості музичних інструментів, тонке сприйняття їх акустичних можливостей: віоли, скрипки, валторна, ксилофона. У віршах поетеси виявлено апеляцію до слів-сигналів (пісня, мелодія, скрипка), асоціативний шлях відтворення музичних вражень від концертів, майстерної гри виконавців, які лишалися в авторки, проте, анонімними. Встановлено актуалізацію поетесою багатьох старовинних інструментів, з-поміж яких – басоля, самбіка, клавікорд, орфеон, спінет, домра, тимпліпіто, що служили своєрідними сигналами зв'язку цих видів мистецтва – літератури та музики. З'ясовано, що найбільш частотними в її ліриці виявилися давньокитайський гонг, який у її інтерпретації набуває сакрального звучання, та гобой, що відзначався особливою проникливістю звуку. З українських музичних інструментів на чільному місці в неї сопілка, наділена антропоморфними властивостями. Віддала шану поетеса і «королеві оркестру» – скрипці, відтворивши враження від гри на цьому струнному смичковому інструменті, що володіє значними тембровими можливостями. Виявлено синестезійне світосприйняття Емми Андієвської, зокрема відтворення слухових вражень за допомогою зорових уявлень. Визначено такі рівні поетичного висвітлення музики у віршах авторки: семантики, структури, фоніки, ритміки. Виокремлені рівні взаємодії розглянуто у взаємозв'язку, взаємодоповнюваності, адже фоніка нерідко увиразнює семантику тексту, ритміка – його емоційну тональність. Встановлено, що поетеса, як і композитори, вдавалася до численних повторів: словосполучень, слів, звуків, щоб досягти звукової виразності вірша.