ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СТРОКІВ У ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯХ

Abstract

Дана праця присвячена аналізу чинного українського законодавства в царині формування та здійснення у часі прав та обов’язків учасників договірних відносин. Обстоюється теза, що строк відповідного зобов’язання є невід’ємним елементом змісту суб’єктивного права, адже лише упродовж тривалості свого існування відбувається здійснення прав та виконання обов’язків, що становлять зміст цивільного відношення. Тож, саме в темпоральному сенсі досліджується основоположний принцип зобов’язального права, за яким виконання обов’язку має бути проведене учасниками взаємин належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Акцентується увага на виконанні зобов’язання у тому разі, коли його строк у договорі не вказаний. У такому випадку має застосовуватися правило ч. 2 ст. 530 ЦК України. В роботі зроблена детальна характеристика вказаної правової норми. Зокрема, відзначено, що порушення права кредитора за невстановленості строку виконання може відбутися лише після пред’явлення такої вимоги, але, звісно, не відразу. На те, щоб зобов’язання набуло порушеного статусу законодавець надає тижневий строк його виконання. У статті детально вивчено питання про те, коли кредитор вправі пред’являти вимогу про виконання. Встановлено, що наслідки виконання зобов’язання, коли його строк визначений моментом пред’явлення вимоги, та наслідки виконання зобов’язання, строк якого не встановлений, практично однакові. Тобто, нормативне регулювання, що встановлює для цих випадків різний інструментарій, є недоцільним. Також зроблений детальний порівняльний аналіз відносин з виконання обов’язків з невизначеним строком від тих, у яких правові наслідки пов’язуються з настанням відкладальної обставини. Наведені сутнісні та темпоральні відмінності, які не дозволяють їх ототожнювати. Певна увага приділена ситуаціям, коли можливість кредитора пред’явити вимогу виконання обмежена певним строком. Автор стверджує, що, коли кредитор у визначений сторонами договору строк не звернувся з вимогою до боржника, і втратив таку можливість, його право не може вважатися порушеним, а отже, і захищеним. Тут мають застосовуватися наслідки, тотожні тим, що настають при простроченні присічного строку. Надані пропозиції щодо подальшого нормативного регулювання у коментованій царині.