ОКРЕМІ ЗАХОДИ ЗАПОБІГАННЯ УМИСНИМ ПОСЯГАННЯМ НА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Abstract

У статті досліджено окремі заходи запобігання умисним посяганням на життя людини шляхом аналізу статистичної інформації, яка відображає стан цього виду злочинності, його динаміку, географію. Встановлено збільшення питомої ваги окремих видів умисних вбивств, які вчинюються при обтяжуючих обставинах, загальний масив злочинних посягань на життя формується переважним чином за рахунок «звичайних» вбивств (побутових, ситуативних тощо). Якщо у 90-ті роки потенційними вбивцями були особи, які відбували покарання за відповідні злочини, члени організованих груп, особи які перебували на обліку, а жертвами – підприємці, заможні громадяни, особи які мали владу чи сферу впливу, то в наш час, потенційний вбивця це і буд-який член (батько, мати, хтось з дітей) кожної десятої, зазвичай, неблагонадійної родини. Жертва – ті самі члени родини, сусіди, знайомі тощо. Зрозуміло, що в такій ситуації працівники правоохоронних органів просто не здатні ефективно здійснювати профілактичну діяльність, вживати заходів до запобігання умисним вбивствам та замахам на них, адже профілактуємих осіб (в тому числі і жертв з провокуючою поведінкою) занадто багато. Попри зменшення загальної кількості умисних вбивств протягом останніх десятиліть, зміни у структурі умисних вбивств та зменшення загальної кількості вбивств, які вчинюються за окремими обтяжуючими обставинами, ця сфера потребує наразі першочергової уваги з боку правоохоронних органів, держави, розробки дієвих заходів запобігання цим небезпечним посяганням, створення та впровадження ефективних заходів захисту життя і здоров’я громадян. Визначено, що віктимологічна профілактика, повинна займати одне з провідних місць у системі запобіжних заходів, які спрямовані проти умисних вбивств та замахів на них. Обґрунтування такої точки зору нами було зроблено у попередніх главах, де відзначалось, що жертві злочину належить особливе місце, а у злочинах проти життя та здоров’я людини, особа жертви відіграє, іноді, навіть більш значну роль, ніж сам злочинець. В решті решт, в таких випадках, справа злочинця полягає лише у тому, що б будучи спровокова- ним (розлюченим, ревнивим тощо) вчинити певну послідовність дій, яка і призведе до настання смерті жертви (або замаху). В цей же час, жертва злочину, поряд із злочинцем, повинна була і опинитись у певному місці, в певний час, створити чи «обіграти» конкретну ситуацію злочину та викликати «бажання» у злочинця здійснити щодо себе посягання.