{"title":"ТОЛЕРАНТНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ПРИРОДНО-ПРАВОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ","authors":"Людмила Радіонова, Наталія Козирєва","doi":"10.32837/apfs.v0i33.1055","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті доведено, що кантівська теорія толерантності тією мірою, в якій вона була «засвоєна» лібералізмом, – це нормативний раціоналізм, у якому (на противагу утилітарним доктринам толерантності) утверджується пріоритет права над благом, а центральну роль відіграє поняття справедливості, що досягається завдяки дотримання невідчужуваних індивідуальних прав. Кант, будучи діалектиком, велику роль у справах прогресу людських відносин у кращий («моральний») бік надавав «найприроді» (а точніше, історичній закономірності). Показано, як Кант розвинув природно-правову інтерпретацію прав людини, виходячи з факту самого людського існування. Маючи на увазі під природними вроджені права особистості, Кант розглядає питання про підстави домагань людини на визнання своїх прав. У рамках цієї статті не ставилася мета докладної реконструкції об’ємної, складної та не позбавленої суперечностей філософської системи Канта. Ми постаралися розглянути, проаналізувати чи інтерпретувати лише ті аспекти його теорії, які згодом позначилися на підходах до ідеї толерантності. У статті аргументовано показано, що теорія правової держави І. Канта ґрунтується на ідеї категоричного імперативу. На основі герменевтичного методу доведено, що Кантовська теорія правової держави означає не просто дотримання громадянами та державними органами чинних юридичних норм, а й їх відповідність праву як мірі свободи. Показано, що Кант за допомогою категоричного імперативу включив у теорію правової держави не лише її центральне положення про взаємні обов’язки влади та підданих, а й вказав на пріоритетність у конкретно-юридичному плані особи та її прав щодо держави. У цьому контексті проілюстровано, що підставу морального закону має бути знайдено не в об’єкті, а в суб’єкті практичного розуму, що має автономну волю. Показано межі терпимості, встановлені Кантом: підпорядкування «чинної влади, яке б не було її походження» (навіть революційне), але в межах права. Доведено, що, виходячи з ліберального розуміння толерантності, її практичний зміст можна визначити як дотримання максими індивідуального етично мотивованого рішення, заснованого на переконанні, що всі конфліктуючі сторони мають принципово рівні права. Стаття написана на основі компаративістського, діалектичного та герменевтичного методів.","PeriodicalId":110160,"journal":{"name":"Актуальні проблеми філософії та соціології","volume":"73 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2022-03-27","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Актуальні проблеми філософії та соціології","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1055","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті доведено, що кантівська теорія толерантності тією мірою, в якій вона була «засвоєна» лібералізмом, – це нормативний раціоналізм, у якому (на противагу утилітарним доктринам толерантності) утверджується пріоритет права над благом, а центральну роль відіграє поняття справедливості, що досягається завдяки дотримання невідчужуваних індивідуальних прав. Кант, будучи діалектиком, велику роль у справах прогресу людських відносин у кращий («моральний») бік надавав «найприроді» (а точніше, історичній закономірності). Показано, як Кант розвинув природно-правову інтерпретацію прав людини, виходячи з факту самого людського існування. Маючи на увазі під природними вроджені права особистості, Кант розглядає питання про підстави домагань людини на визнання своїх прав. У рамках цієї статті не ставилася мета докладної реконструкції об’ємної, складної та не позбавленої суперечностей філософської системи Канта. Ми постаралися розглянути, проаналізувати чи інтерпретувати лише ті аспекти його теорії, які згодом позначилися на підходах до ідеї толерантності. У статті аргументовано показано, що теорія правової держави І. Канта ґрунтується на ідеї категоричного імперативу. На основі герменевтичного методу доведено, що Кантовська теорія правової держави означає не просто дотримання громадянами та державними органами чинних юридичних норм, а й їх відповідність праву як мірі свободи. Показано, що Кант за допомогою категоричного імперативу включив у теорію правової держави не лише її центральне положення про взаємні обов’язки влади та підданих, а й вказав на пріоритетність у конкретно-юридичному плані особи та її прав щодо держави. У цьому контексті проілюстровано, що підставу морального закону має бути знайдено не в об’єкті, а в суб’єкті практичного розуму, що має автономну волю. Показано межі терпимості, встановлені Кантом: підпорядкування «чинної влади, яке б не було її походження» (навіть революційне), але в межах права. Доведено, що, виходячи з ліберального розуміння толерантності, її практичний зміст можна визначити як дотримання максими індивідуального етично мотивованого рішення, заснованого на переконанні, що всі конфліктуючі сторони мають принципово рівні права. Стаття написана на основі компаративістського, діалектичного та герменевтичного методів.