КРИЗА РАЦІОНАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ФІЛОСОФІЇ

Abstract

У представленій статті аналізується криза раціоналізму в сучасній західноєвропейській думці. Встановлюються його витоки (епоха Нового часу), еволюція (Просвітництво) і сучасний стан (сучасна філософія). Генетично і історично раціоналізм як філософський напрямок виникає саме в філософії Нового часу завдяки зусиллям Р. Декарта, який визначив його світоглядні і методологічні конотації. Картезіанський принцип ego і обґрунтування очевидності стало фундаментом для новітньої науки і епістемології. В процесі розвитку філософії цього типу почали виникати різні її напрямки. Серед істориків філософії визначаються різні типи раціоналізму: раціональність просвітництва, раціональність науки, раціональність технології. Водночас вони звертають увагу, що є й інший тип раціональності – соціально-історичний, оскільки остання ніколи не існує в вакуумі. Висвітлено постмодерну критику раціоналізму, яку найбільш послідовно проводили П. Феєрабенд і Р. Рорті. Для першого характерна соціально-культурна оцінка раціоналізму, яка, репрезентує останній як філософію об’єктивного і всезагального типу, встановлену західною культурою і нав’язаною всьому світу. Наука, як така, підкреслює П.Феєрабенд не може мати чітких меж і має бути урівняна з іншими формами пізнання світу. Ключовим принципом такої епістемології є концепт «Anything Goes» (Все можливо), який протистоїть традиційному науковому методу, протиставляючи йому опортунізм. На погляд Р.Рорті, раціоналізм завжди супроводжувався поняттям об’єктивності і претендував на дискурс позачасовості і позапросторовості. За оцінкою філософа раціоналізм – є елементом мовної гри і тому, він не має особливих відмінностей від ірраціоналізму. Він належить застарілому словнику класичної філософії і епістемології, який необхідно замінити. Робиться висновок, що раціоналізм Нового часу не причетний до сучасних глобальних проблем, які були викликані технічною раціональністю і спотворенням його вихідних засад.