{"title":"ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ 2022-2023 рр.","authors":"Василь Купрійчук","doi":"10.35619/ucpmk.vi45.635","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Розглянуто проблему розвитку державного управління у сфері охорони культурної спадщини в умовах війни як одного з головних чинників формування української національної ідентичності, невід'ємної складової всесвітнього культурного доробку людства в сучасних реаліях. Узагальнено, зокрема, результати діяльності центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування в проведенні єдиної державної політики у збереженні культурних надбань під час повномасштабного російського вторгнення в Україну. Зосереджена увага на особливостях розуміння нинішнім управлінським істеблішментом ролі культурної спадщини в процесах креативної розбудови національної державності та пріоритетності конкретних зусиль влади під час воєнного стану починаючі з лютого 2022 р. у цій царині. Запропоновано заходи з підвищення ефективності державного управління у сфері охорони культурної спадщини в умовах війни. Наголошено, що саме культурна спадщини – фундаментальне джерело формування національної самосвідомості, й є найбільш вразливою сферою у системі національної культури, яка повсякчас зазнає зовнішніх деструктивних впливів за умови, що досить часто ефективні рішення перебувають на перетині протилежних інтересів держави як головного суб’єкта збереження культурних надбань і зацікавлених громадських об’єднань та рухів, з одного боку, та суб’єктів господарчої діяльності – з іншого, а також загального небажання впроваджувати новації, визнані світовим співтовариством. Зазначено, що її змістовне наповнення, інституційне та нормативно-правове забезпечення мають суттєві недоліки, які з високою ймовірністю можуть позначитися не лише на її майбутньому розвитку, але й загальному стані культурної сфери, патріотичному вихованні молодого покоління та формуванні національної ідентичності українців. Концептуалізовано науковий підхід у визначенні найбільш ефективних сучасних напрямів реформування діяльності та збереження пам’яток культури в Україні.","PeriodicalId":412581,"journal":{"name":"УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ)","volume":"44 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-06-15","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ)","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.35619/ucpmk.vi45.635","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Розглянуто проблему розвитку державного управління у сфері охорони культурної спадщини в умовах війни як одного з головних чинників формування української національної ідентичності, невід'ємної складової всесвітнього культурного доробку людства в сучасних реаліях. Узагальнено, зокрема, результати діяльності центральних органів державної влади та органів місцевого самоврядування в проведенні єдиної державної політики у збереженні культурних надбань під час повномасштабного російського вторгнення в Україну. Зосереджена увага на особливостях розуміння нинішнім управлінським істеблішментом ролі культурної спадщини в процесах креативної розбудови національної державності та пріоритетності конкретних зусиль влади під час воєнного стану починаючі з лютого 2022 р. у цій царині. Запропоновано заходи з підвищення ефективності державного управління у сфері охорони культурної спадщини в умовах війни. Наголошено, що саме культурна спадщини – фундаментальне джерело формування національної самосвідомості, й є найбільш вразливою сферою у системі національної культури, яка повсякчас зазнає зовнішніх деструктивних впливів за умови, що досить часто ефективні рішення перебувають на перетині протилежних інтересів держави як головного суб’єкта збереження культурних надбань і зацікавлених громадських об’єднань та рухів, з одного боку, та суб’єктів господарчої діяльності – з іншого, а також загального небажання впроваджувати новації, визнані світовим співтовариством. Зазначено, що її змістовне наповнення, інституційне та нормативно-правове забезпечення мають суттєві недоліки, які з високою ймовірністю можуть позначитися не лише на її майбутньому розвитку, але й загальному стані культурної сфери, патріотичному вихованні молодого покоління та формуванні національної ідентичності українців. Концептуалізовано науковий підхід у визначенні найбільш ефективних сучасних напрямів реформування діяльності та збереження пам’яток культури в Україні.