ЗАПИТ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Abstract

У статті проаналізовані актуальні процесуальні форми збирання доказів у кримінальному провадженні, які використовуються сторонами кримінального провадження. Акцентовано увагу на тому, що деякі із процесуальних форм збирання доказів у кримінальному провадженні не регламентовані кримінальним процесуальним законодавством та не містять чітко визначених вимог, порядку застосування тощо. Наголошено на тому, що правова регламентація запиту як важливого інструменту доказування у кримінальному провадженні для сторони захисту і сторони обвинувачення в діючому законодавстві нашої краї має суттєві відмінності та може впливати на кінцевий результат, а саме якість отримання необхідної інформації та її використання у відповідному кримінальному провадженні. Зазначено, що у кримінальному процесуальному законодавстві України, а також Законі України «Про прокуратуру» недостатньо регламентовано питання запиту для сторони обвинувачення, зокрема для прокурора у кримінальному провадженні. На відміну від цього, в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» регламентовано питання адвокатського запиту, вимоги до осіб, які його отримують, строки надання відповіді тощо. Окрім цього, у Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачається адміністративна відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності. Констатовано, що вищевказана різниця у правовій регламентації запиту в кримінальному провадженні створює нерівнозначність щодо змагальності сторін як однієї із обов’язкових засад кримінального провадження. Проаналізоване профільне законодавство Національного антикорупційного бюро України. Зазначено про імовірні ризики запровадження більш детальної регламентації запиту для сторони обвинувачення. Підсумована необхідність законодавчого врегулювання дослідженого питання.