{"title":"ТЕМПОРАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТАВИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ","authors":"Петро Дмитрович Гуйван","doi":"10.32837/chc.v0i45.459","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У науковій статті досліджується актуальне питання про часові виміри відносин при організації забезпечення виконання зобов’язання шляхом передання майна в заставу. Наголошується, що українське заставне законодавство недостатньо чітко врегульовує питання відносно вимог, які виникнуть в майбутньому. Чинний нормативний підхід суперечить загальному принципу зобов’язального права, за яким акцесорне зобов’язання не може виникнути раніше основного, на час укладання забезпечувального правовідношення його сторони мусять усвідомлювати зміст забезпеченого обов’язку. Тож характер вимоги, котра підлягає забезпеченню має бути визначеним на час формування змісту забезпечувального механізму. Відтак, твердження про можливість виникнення вимоги, яка забезпечується заставою, у майбутньому, тобто після укладення заставного правочину, є хибним. Інша річ, що розмір майбутніх вимог, які забезпечуються, може бути наперед не відомим сторонам. Це дає змогу кредиторові ставити питання про внесення заставних зобов’язань до основного договору під час його укладення з метою забезпечення конкретної вимоги, але у обсязі, що сформується в майбутньому. Саме так має бути сформульоване законодавче правило. В роботі проаналізовані аспекти укладання і доповнення договорів застави з огляду на можливу специфіку конкретних ситуацій. Детально відслідковані всі етапи здійснення речово-правового режиму організації відносин щодо майна, яке перебуває у заставі, протягом всього часу забезпечувальних взаємин, як до правопорушення, так і після – у способах захисту суб’єктивного права. Відмічені особливості реалізації речових прав на заставлене майно, які спостерігається при закладі. Також розглянутий механізм отримання кредитором задоволення за рахунок заставленого майна, зокрема темпоральні характеристики цього процесу. Досліджені стадії задоволення інтересів заставодержателя після прострочення виконання основного зобов’язання. Відзначена нинішня непевність та громіздкість, що зменшує ефективність коментованого способу забезпечення виконання зобов’язань.","PeriodicalId":297037,"journal":{"name":"Часопис цивілістики","volume":"25 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2022-08-19","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Часопис цивілістики","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.32837/chc.v0i45.459","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У науковій статті досліджується актуальне питання про часові виміри відносин при організації забезпечення виконання зобов’язання шляхом передання майна в заставу. Наголошується, що українське заставне законодавство недостатньо чітко врегульовує питання відносно вимог, які виникнуть в майбутньому. Чинний нормативний підхід суперечить загальному принципу зобов’язального права, за яким акцесорне зобов’язання не може виникнути раніше основного, на час укладання забезпечувального правовідношення його сторони мусять усвідомлювати зміст забезпеченого обов’язку. Тож характер вимоги, котра підлягає забезпеченню має бути визначеним на час формування змісту забезпечувального механізму. Відтак, твердження про можливість виникнення вимоги, яка забезпечується заставою, у майбутньому, тобто після укладення заставного правочину, є хибним. Інша річ, що розмір майбутніх вимог, які забезпечуються, може бути наперед не відомим сторонам. Це дає змогу кредиторові ставити питання про внесення заставних зобов’язань до основного договору під час його укладення з метою забезпечення конкретної вимоги, але у обсязі, що сформується в майбутньому. Саме так має бути сформульоване законодавче правило. В роботі проаналізовані аспекти укладання і доповнення договорів застави з огляду на можливу специфіку конкретних ситуацій. Детально відслідковані всі етапи здійснення речово-правового режиму організації відносин щодо майна, яке перебуває у заставі, протягом всього часу забезпечувальних взаємин, як до правопорушення, так і після – у способах захисту суб’єктивного права. Відмічені особливості реалізації речових прав на заставлене майно, які спостерігається при закладі. Також розглянутий механізм отримання кредитором задоволення за рахунок заставленого майна, зокрема темпоральні характеристики цього процесу. Досліджені стадії задоволення інтересів заставодержателя після прострочення виконання основного зобов’язання. Відзначена нинішня непевність та громіздкість, що зменшує ефективність коментованого способу забезпечення виконання зобов’язань.