ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ДОМІНАНИМ ПРОЗИ МИКОЛИ УСТИЯНОВИЧА

Abstract

У статті проаналізовано ідейно-проблемні та жанрові особливості прозового доробку представника галицької романтичної літератури М. Устияновича. Мета статті – аналіз індивідуального стилю письменника на прикладі його прозових творів. Об’єкт літературознавчого аналізу – оповідання «Старий Єфрем», повісті «Страсний четвер» і «Месть верховинця».Як і більшість того часних галицьких авторів, Устиянович поєднував літературну творчість зі служінням священником, що впливало на загальний пафос і проблемно-тематичне спрямування його творів. Зокрема, це виразно простежується на приклад і оповідання «Старий Єфрем», в якому переважають складники церковної проповіді, мета якої полягає в утверджені високих моральних принципіву суспільстві. Показовим у цьому аспекті є і принцип образотворення, мова насамперед про образ старого Єфрема. Його портретні характеристики, поважний вік і життєвий досвід мають слугувати додатковим і беззаперечним підтвердженням істинності проголошуваних ним ідей. Останні віддзеркалюють передусім філософсько-світоглядну позицію самого Устияновича, на яку безперечно вплинули духовна освіта та ідеї європейської «весни народів». У формозмістовому аспекті викликає не менше зацікавлення й повість «Страсний четвер», яку можна класифікувати як повість «одного дня», і якій властива циклічність.У результаті проведеного аналізу шляхом залучення підходів біографічного, історико- літературного, емпіричного методів дослідження вдалося з’ясувати, що прозовий доробок Устияновича виразно засвідчує насамперед стильовий синкретизм, в якому поєдналися ідеї та естетика просвітництва, сентименталізму та романтизиму.