{"title":"ПСИХОКОРЕКЦІЙНІ ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА НОРМАЛІЗАЦІЮ БАТЬКІВСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ ІЗ СИНДРОМОМ ДАУНА","authors":"Оксана Сухонос","doi":"10.37321/ujmh.2023.1-06","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Вступ. Встановлення діагнозу із рубрики генетичних захворювань часто стає психотравмуючим фактором для батьків хворої дитини. Неможливість одужання накладає необхідність адаптуватися до життя із хворобою, що посилює психологічний тиск та зумовлює дестабілізацію психічного стану у осіб, що опікуються дітьми із синдромом Дауна. Незважаючи на безсумнівну важливість нормалізації батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна, програма їх корекції та супроводу досі залишалася несформованою. \nМета дослідження – розробка ефективних методів психокорекції особливостей батьківського ставлення до дітей із синдромом Дауна. \nКонтингенти і методи. Дослідження було проведено на базі КНП «ОМЦРЛ» ЗОР, де було обстежено 97 дітей із синдромом Дауна. Хворих було розділено на дві групи за критерієм спроможності до вербальної комунікації: до групи 1 (Г1) увійшли 77 дітей, здатних до вербальної комунікації, до групи 2 (Г2) – 20 дітей, які не розмовляють. \nРезультати дослідження. Як в ГД1, як і в ГД2, вдалося досягти статистично значущих змін в індивідуалізації дітей (р<0,01), однак динаміка змін показнику індивідуалізації в ГД2 відрізнялася: на початку провадження психотерапевтичних втручань відмічався стрімкий ріст даного показника, з другого по п’ятий місяць – поступове підвищення, і протягом шостого місяця – ще один період стрімкого зростання. В ГД1 відмічався плавний поступовий ріст показника кооперації; відсутність достовірності в різниці показників до та після психокорекції пояснюється початково достатнім для ефективної взаємодії з дитиною рівнем кооперації; в ГД2 відмінностей в динаміці чи результативності психокорекційних заходів порівняно із ГД1 виявлено не було. Шляхом психокорекції вдалося досягнути статистично значущого поліпшення симбіотичності (р=0,02) в ГД1 із піковим підвищенням ефективності психотерапевтичних заходів протягом останнього місяця їх провадження. Звертає на себе увагу, що в ГД2, навпаки, різке зростання показників симбіозу, яке надалі сповільнилося, відбулося протягом перших двох місяців психокорекції. Авторитарність в ГД1 знижувалася поступово протягом усього курсу психокорекції (р=0,04); незначне зниження авторитарності при помітно підвищених початково показниках в ГД2 пояснюється неможливістю повністю відмовитися від протекційних тенденцій щодо дітей, які потребують особливої уваги внаслідок захворювання. В ГД1 вдалося досягти достовірного зниження показника інвалідизації (р=0,02); варто зазначити, що пікове зниження інвалідизації відбулося протягом перших двох місяців психокорекції, після чого динаміка даного показника була майже відсутня. Зниження показника інвалідизації в ГД2 відбувалося в перший та останній місяць психокорекції, в той час як з другого місяця по п’ятий відмічалося певне плато. \nВисновок. У результаті проведеного дослідження було сформовано стратегії психотерапевтичного супроводу, спрямовані на нормалізацію батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна.","PeriodicalId":204320,"journal":{"name":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","volume":"7 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-07-31","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.37321/ujmh.2023.1-06","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Вступ. Встановлення діагнозу із рубрики генетичних захворювань часто стає психотравмуючим фактором для батьків хворої дитини. Неможливість одужання накладає необхідність адаптуватися до життя із хворобою, що посилює психологічний тиск та зумовлює дестабілізацію психічного стану у осіб, що опікуються дітьми із синдромом Дауна. Незважаючи на безсумнівну важливість нормалізації батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна, програма їх корекції та супроводу досі залишалася несформованою.
Мета дослідження – розробка ефективних методів психокорекції особливостей батьківського ставлення до дітей із синдромом Дауна.
Контингенти і методи. Дослідження було проведено на базі КНП «ОМЦРЛ» ЗОР, де було обстежено 97 дітей із синдромом Дауна. Хворих було розділено на дві групи за критерієм спроможності до вербальної комунікації: до групи 1 (Г1) увійшли 77 дітей, здатних до вербальної комунікації, до групи 2 (Г2) – 20 дітей, які не розмовляють.
Результати дослідження. Як в ГД1, як і в ГД2, вдалося досягти статистично значущих змін в індивідуалізації дітей (р<0,01), однак динаміка змін показнику індивідуалізації в ГД2 відрізнялася: на початку провадження психотерапевтичних втручань відмічався стрімкий ріст даного показника, з другого по п’ятий місяць – поступове підвищення, і протягом шостого місяця – ще один період стрімкого зростання. В ГД1 відмічався плавний поступовий ріст показника кооперації; відсутність достовірності в різниці показників до та після психокорекції пояснюється початково достатнім для ефективної взаємодії з дитиною рівнем кооперації; в ГД2 відмінностей в динаміці чи результативності психокорекційних заходів порівняно із ГД1 виявлено не було. Шляхом психокорекції вдалося досягнути статистично значущого поліпшення симбіотичності (р=0,02) в ГД1 із піковим підвищенням ефективності психотерапевтичних заходів протягом останнього місяця їх провадження. Звертає на себе увагу, що в ГД2, навпаки, різке зростання показників симбіозу, яке надалі сповільнилося, відбулося протягом перших двох місяців психокорекції. Авторитарність в ГД1 знижувалася поступово протягом усього курсу психокорекції (р=0,04); незначне зниження авторитарності при помітно підвищених початково показниках в ГД2 пояснюється неможливістю повністю відмовитися від протекційних тенденцій щодо дітей, які потребують особливої уваги внаслідок захворювання. В ГД1 вдалося досягти достовірного зниження показника інвалідизації (р=0,02); варто зазначити, що пікове зниження інвалідизації відбулося протягом перших двох місяців психокорекції, після чого динаміка даного показника була майже відсутня. Зниження показника інвалідизації в ГД2 відбувалося в перший та останній місяць психокорекції, в той час як з другого місяця по п’ятий відмічалося певне плато.
Висновок. У результаті проведеного дослідження було сформовано стратегії психотерапевтичного супроводу, спрямовані на нормалізацію батьківсько-дитячих відносин у сім’ях, що виховують дітей із синдромом Дауна.