Звукорежисура у цирковому мистецтві: специфічні риси

Abstract

Метою статті є висвітлення специфічних рис роботи звукорежисера циркового мистецтва, характеристика звукорежисерських практик у цирковій роботі, аналіз акустичних властивостей циркового приміщення, вивчення і визначення існуючих проблем і методи їх вирішення на основі сучасних звукотехнічних інновацій і власного звукорежисерського й педагогічного досвіду. Методологія дослідження ґрунтується на філософсько-естетичних засадах музично-звукових концепцій циркового дійства й осмислення музично-комунікативного процесу, що дозволяє підбити підсумки й обґрунтувати висновки окресленої проблематики. Висвітлюючи звукорежисуру в цирковому мистецтві як один зі специфічних і найпізніших напрямків у загальній звукорежисурі, можна окреслити певні вимоги до людей, які займаються цією професією. Вони повинні: професійно оперувати наявною звукотехнікою; доцільно володіти усіма технічними засобами художньої виразності, які застосовуються для звукового оформлення циркових номерів; добре знати акустичні властивості глядацької зали цирку; уміти запобігти та за потреби вчасно усунути виниклі шуми та спотворення у вигляді різного ступеня відлуння, ранніх багаторазових віддзеркалень та ін.  Робота звукорежисера цирку потребує належного, прискіпливого й критичного ставлення до неї на усіх етапах підготовки нового творчого номера. Йому необхідно спиратись на сучасні цифрові технології та інноваційні звукотехнічні засоби, а вони, у свою чергу, передбачають базис практичної роботи й технічні знання. Звукорежисер, який працює для арени, не може бути тільки технічним працівником, він мусить володіти музично-естетичним смаком, розуміти психологію поведінки тварин і птахів на манежі, уміти знаходити спільну мову з артистами й поважати їхню працю.