{"title":"Вербальний образ Лесі Українки у волинській поезії","authors":"Ніна Горик, Світлана Богдан","doi":"10.29038/2413-0923-2021-15-15-37","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті досліджено твори волинських поетів, присвячені Лесі Українці, власне ті з них, які містять не звичайну посвяту, а є віршами-присвятами й моделюють її образ, як встановлено, насамперед через різноманітні асоціативно-семантичні зв'язки з особистістю та творчістю, рідше – через проєкції на топонімікон, безпосередньо поєднаний із нею, зокрема, це Волинь, Колодяжне, Волошки, Чекно, Ялта (твори В. Гея, Н. Горик, Н. Гуменюк, В. Лазарука, Л. Лежанської, Й. Струцюка), а також – на подієвий вимір її життєпису – дитяче віче в замку Любарта (Н. Гуменюк), участь у роботі «Плеяди» (Й. Струцюк). \nОсновну увагу було зосереджено на вияві образних, функційно-стилістичних та синтаксичних засобів моделювання образу Лесі Українки в поетичних присвятах (із виразною диференціацією щодо вікових параметрів: портретування Лесі-дитини, Лесі-юнки, Лесі-дорослої), зокрема встановлено й проаналізовано найбільш продуктивні з них – перифрази, з-поміж яких виокремлено ті, що належать до індивідуально увиразнених – як-от: провісниця (О. Богачук), сльозинка Тарасової долі (В. Гей), пророк, голос, надія, геній ясночолий (Н. Гуменюк), а також метафори й порівняльні звороти, які вербалізують головно її внутрішній світ і визначальні риси характеру, – мужність, стійкість, непохитність у відстоюванні національних інтересів і рідного слова. Спостережено також частотне моделювання образу Лесі Українки за допомогою асоціативних актуалізацій і смислових співвіднесеностей із героїнями її творів – здебільшого з Мавкою і Касандрою (О. Богачук, Н. Горик, Ю. Сільчук). Типовими можна вважати такох численні експлікації псевдоніма Українка як домінувального оцінного елеманта в контекстах, що розкривають її непроминальну й невичерпну роль у розбудові українського національно-мовного й духового простору. \nУ багатьох волинських поетів вірші-присвяти утворюють окремі цикли (В. Гей, В. Лазарук , Й. Струцюк). У текстах деяких присвят наявні епіграфи-цитування з творів Лесі Українки (Р. Братунь, Н. Гуменюк, О. Криштальська).","PeriodicalId":202511,"journal":{"name":"Лінгвостилістичні студії","volume":"9 11 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2021-12-29","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Лінгвостилістичні студії","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.29038/2413-0923-2021-15-15-37","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті досліджено твори волинських поетів, присвячені Лесі Українці, власне ті з них, які містять не звичайну посвяту, а є віршами-присвятами й моделюють її образ, як встановлено, насамперед через різноманітні асоціативно-семантичні зв'язки з особистістю та творчістю, рідше – через проєкції на топонімікон, безпосередньо поєднаний із нею, зокрема, це Волинь, Колодяжне, Волошки, Чекно, Ялта (твори В. Гея, Н. Горик, Н. Гуменюк, В. Лазарука, Л. Лежанської, Й. Струцюка), а також – на подієвий вимір її життєпису – дитяче віче в замку Любарта (Н. Гуменюк), участь у роботі «Плеяди» (Й. Струцюк).
Основну увагу було зосереджено на вияві образних, функційно-стилістичних та синтаксичних засобів моделювання образу Лесі Українки в поетичних присвятах (із виразною диференціацією щодо вікових параметрів: портретування Лесі-дитини, Лесі-юнки, Лесі-дорослої), зокрема встановлено й проаналізовано найбільш продуктивні з них – перифрази, з-поміж яких виокремлено ті, що належать до індивідуально увиразнених – як-от: провісниця (О. Богачук), сльозинка Тарасової долі (В. Гей), пророк, голос, надія, геній ясночолий (Н. Гуменюк), а також метафори й порівняльні звороти, які вербалізують головно її внутрішній світ і визначальні риси характеру, – мужність, стійкість, непохитність у відстоюванні національних інтересів і рідного слова. Спостережено також частотне моделювання образу Лесі Українки за допомогою асоціативних актуалізацій і смислових співвіднесеностей із героїнями її творів – здебільшого з Мавкою і Касандрою (О. Богачук, Н. Горик, Ю. Сільчук). Типовими можна вважати такох численні експлікації псевдоніма Українка як домінувального оцінного елеманта в контекстах, що розкривають її непроминальну й невичерпну роль у розбудові українського національно-мовного й духового простору.
У багатьох волинських поетів вірші-присвяти утворюють окремі цикли (В. Гей, В. Лазарук , Й. Струцюк). У текстах деяких присвят наявні епіграфи-цитування з творів Лесі Українки (Р. Братунь, Н. Гуменюк, О. Криштальська).