ГРУПИ ПІДТРИМКИ Й АДАПТАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ВОЄННИХ МІГРАНТОК У КАТАЛОНІЇ

Abstract

Мета. Статтю присвячено визначенню зрушень у показниках адаптації українських воєнних мігранток на території Каталонії після відвідування ними груп підтримки. Методи. Дослідження організовано у вигляді формувального експерименту. Незалежна змінна – групи підтримки (загалом 4 групи) – щотижневі двогодинні групові зустрічі протягом 3 місяців. Використано анкетування щодо соціодемографічних показників учасниць, описові статистики вибірки; первинне та повторне вимірювання – «Опитувальник адаптації особистості до нового соціокультурного середовища» (за Л. Янковським, переклад); аналіз надійності опитувальника – коефіцієнт Альфа Кронбаха; для опису рівнів прояву ознак та інтерпретацій за кожною надійною шкалою застосовано визначення внутрішньогрупових норм. Для виявлення зрушень у даних використано непараметричний статистичний тест Вілкоксона. Результати. До дослідження залучено 32 учасниці віком у середньому 38,5 року, більшість з повною вищою освітою, переважно з Південно-Східного та Центрального регіонів України, які евакуювалися і проживали у Барселоні та околицях більшою мірою протягом 6–12 місяців. Понад половина учасниць мешкали зі своїми дітьми, ще майже 30% – з дітьми разом з партнерами, друзями чи родичами. Серед учасниць було виявлено переважно середні показники адаптивності, інтерактивності, депресивності, ностальгії, відчуженості. Після проведення груп підтримки, заснованих на принципах рівний-рівному, у 35% учасниць виявлено вагомі позитивні зрушення за показниками адаптивності, депресивності, відчуженості. Висновки. Застосування групових підтримувальних інтервенцій уможливило пом’якшення процесу адаптації українських воєнних мігранток у Каталонії: рідше стали проявлятися почуття пригніченості, спустошеності, безперспективності, безпорадності перед життєвими труднощами, провини за минулі події, ізольованості, відчуженості, покинутості; відновилася активність, упевненість у відносинах з іншими, врегулювалася самооцінка; стало можливим прагнення до самореалізації, планування свого майбутнього, зусилля стали спрямовуватися на пошук екологічних рішень задоволення власних потреб. Разом із тим обмеження дослідження полягають у тому, що не всі учасниці груп заповнили повторне опитування, не враховано специфіку інтервенцій у кожній з чотирьох груп (як-то вплив зовнішніх факторів, пропуски занять, особистісні характеристики та досвід ведучих тощо). Перспективи подальших досліджень – увага до психосоціальних інтервенцій щодо подальших етапів адаптації українських воєнних мігрантів у новому середовищі та реінтеграцію тих, хто повернувся до України.