Після постмодернізму: «нащадки»/ «маски»?

Abstract

У статтi розкрито спектр рiзноманiтних варiантiв дискурсу постпостмодернiзму, якi прагнуть описати соцiальну та культурну складову свiту третього тисячолiття, проте, вiдкидаючи фiлософський пафос постмодернiзму, лише пiдтверджують його життєздатнiсть. Iсторiя повторюється, адже постмодернiзм виник на теренах модернiзму, манiфестуючи вiдмову вiд унiверсалiй, наративiв i гранднаративiв, вiдмовившись вiд орiєнтацiї на європейськi масштаби та прiоритети, захопившись феноменом споживання, американiзацiєю та вестернiзацiєю. Онтико-онтологiчним тлом постмодернiзму була стихiя децентрування, породжена онтологiчними й епiстемiчними сумнiвами, «розсiяним сприйняттям», якi стали наслiдком знайомства та захоплення креативними можливостями хаосу. Прогресивною є постмодерна теза про рiвноважливiсть будь-яких дискурсiв, наслiдком чого стає легiтимацiя вiдмiнностi, визнання маргiналiзованих груп i верств суспiльства, перегляд вiдношення до раси, статi, гендеру тощо. Бунтiвний пафос постмодернiзму в тому, що цей iнтелектуальний феномен позицiонував себе не лише як певну сукупнiсть iдей, а як iсторичний вимiр епохи, сутнiсть якого потрiбно було розкрити. Варiативнiсть концепцiй, що виникають пiсля постмодерну, об’єднанi пафосом заперечення, вiдмови вiд досягнень попередникiв, переконанням в iстинностi лише власної позицiї. Це суто постмодернiстський пiдхiд, детально описаний Ж. Ф. Лiотаром у його роботi «Differend: Phrases in Dispute» (1998). Усi теоретичнi конструкцiї постпостмодерного ґатунку, на вiдмiну вiд постмодерну, не зосереджуються лише на критицi та деконструкцiї, а прагнуть вiднайти та спрогнозувати тенденцiї розвитку соцiуму у ХХI ст., концентруючись в основному на культурнiй складовiй i залишаючи поза увагою полiтику й економiку. Усi новi «-iзми» — це лише «симулякри» постмодернiзму, бо не можуть адекватно описати сучасний стан суспiльства, тому постмодернiзм залишається актуальним i в ХХI столiттi.