Моделі формування резилієнтності у підлітків

Abstract

У статті представлено теоретичний аналіз проблеми резилієнтності підлітків та моделей її формування у підлітковому віці. Змістовний аналіз проблеми резилієнтності особистості показав, що є певна неузгодженість у трактуванні цього явища, існує багато дефініцій у визначенні поняття «резилієнтність» (зокрема, «стресостійкість», «життєстійкість», «стійкість до травми», «психологічна пружність» та ін.). Резилієнтність визначено як здатність особистості справлятися з різноманітними проблемами чи труднощами, повернення до попереднього стану (який був до виникнення труднощів), рух вперед, прогрес через труднощі, проблеми до нового етапу життя. Підкреслено, що резилієнтність є надзвичайно важливим фактором у розвитку особистості підлітка. Розглянуто джерела розвитку резилієнтності. Представлено дані щодо ґендерних відмінностей у резилієнтності підлітків. Подано інформацію щодо відмінностей у характеристиках резилієнтності підлітків з нормальною та девіантною поведінкою. Визначено, що здатність підлітків протистояти життєвим негараздам, стресам, збереження тенденції рухатись вперед, розвиватись, ґрунтується на резилієнтності особистості. В публікації проаналізовано моделі формування резилієнтності. Їх втілення можливе на різних рівнях: фізіологічний (підтримка та турбота про здоров'я дітей та молоді); розвиток індивідуальних якостей (самоефективність, планування та цілепокладання, зібраність та ін.); робота з когніціями (сприймання проблем як частини життя, уникання катастрофізації, розширення перспективи та ін.); соціальний рівень (співпраця і взаємодія з найближчим соціальним оточенням − сім’я, друзі, неформальні групи, тощо); робота з соціальними інститутами (формування у педагогічних працівників майстерності та компетентності у питанні формування резилієнтності особистості, тощо). Ключові слова: резилієнтність, підлітковий вік, життєстійкість, посттравматичний зріст, стресостійкість.