{"title":"Моделі формування резилієнтності у підлітків","authors":"Юлія Сошина, Ольга Горбачова","doi":"10.33216/2219-2654-2022-57-1-2-112-123","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті представлено теоретичний аналіз проблеми резилієнтності підлітків та моделей її формування у підлітковому віці. Змістовний аналіз проблеми резилієнтності особистості показав, що є певна неузгодженість у трактуванні цього явища, існує багато дефініцій у визначенні поняття «резилієнтність» (зокрема, «стресостійкість», «життєстійкість», «стійкість до травми», «психологічна пружність» та ін.). Резилієнтність визначено як здатність особистості справлятися з різноманітними проблемами чи труднощами, повернення до попереднього стану (який був до виникнення труднощів), рух вперед, прогрес через труднощі, проблеми до нового етапу життя. Підкреслено, що резилієнтність є надзвичайно важливим фактором у розвитку особистості підлітка. Розглянуто джерела розвитку резилієнтності. Представлено дані щодо ґендерних відмінностей у резилієнтності підлітків. Подано інформацію щодо відмінностей у характеристиках резилієнтності підлітків з нормальною та девіантною поведінкою. Визначено, що здатність підлітків протистояти життєвим негараздам, стресам, збереження тенденції рухатись вперед, розвиватись, ґрунтується на резилієнтності особистості. В публікації проаналізовано моделі формування резилієнтності. Їх втілення можливе на різних рівнях: фізіологічний (підтримка та турбота про здоров'я дітей та молоді); розвиток індивідуальних якостей (самоефективність, планування та цілепокладання, зібраність та ін.); робота з когніціями (сприймання проблем як частини життя, уникання катастрофізації, розширення перспективи та ін.); соціальний рівень (співпраця і взаємодія з найближчим соціальним оточенням − сім’я, друзі, неформальні групи, тощо); робота з соціальними інститутами (формування у педагогічних працівників майстерності та компетентності у питанні формування резилієнтності особистості, тощо).\nКлючові слова: резилієнтність, підлітковий вік, життєстійкість, посттравматичний зріст, стресостійкість.","PeriodicalId":340785,"journal":{"name":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","volume":"6 1","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"1900-01-01","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Теоретичні і прикладні проблеми психології","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.33216/2219-2654-2022-57-1-2-112-123","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті представлено теоретичний аналіз проблеми резилієнтності підлітків та моделей її формування у підлітковому віці. Змістовний аналіз проблеми резилієнтності особистості показав, що є певна неузгодженість у трактуванні цього явища, існує багато дефініцій у визначенні поняття «резилієнтність» (зокрема, «стресостійкість», «життєстійкість», «стійкість до травми», «психологічна пружність» та ін.). Резилієнтність визначено як здатність особистості справлятися з різноманітними проблемами чи труднощами, повернення до попереднього стану (який був до виникнення труднощів), рух вперед, прогрес через труднощі, проблеми до нового етапу життя. Підкреслено, що резилієнтність є надзвичайно важливим фактором у розвитку особистості підлітка. Розглянуто джерела розвитку резилієнтності. Представлено дані щодо ґендерних відмінностей у резилієнтності підлітків. Подано інформацію щодо відмінностей у характеристиках резилієнтності підлітків з нормальною та девіантною поведінкою. Визначено, що здатність підлітків протистояти життєвим негараздам, стресам, збереження тенденції рухатись вперед, розвиватись, ґрунтується на резилієнтності особистості. В публікації проаналізовано моделі формування резилієнтності. Їх втілення можливе на різних рівнях: фізіологічний (підтримка та турбота про здоров'я дітей та молоді); розвиток індивідуальних якостей (самоефективність, планування та цілепокладання, зібраність та ін.); робота з когніціями (сприймання проблем як частини життя, уникання катастрофізації, розширення перспективи та ін.); соціальний рівень (співпраця і взаємодія з найближчим соціальним оточенням − сім’я, друзі, неформальні групи, тощо); робота з соціальними інститутами (формування у педагогічних працівників майстерності та компетентності у питанні формування резилієнтності особистості, тощо).
Ключові слова: резилієнтність, підлітковий вік, життєстійкість, посттравматичний зріст, стресостійкість.