Яка критика потрiбна критичному мисленню?

Abstract

Осмислення критичного мислення залежить вiд поняття критики, яке кладеться в його основу. Критика розглядається як судження, iнтерпретацiя, оцiнка, обмеження в їх позитивному i негативному проявах. Загалом критика постає на двох рiвнях: як критика основ та як критика методу. Коли критика сама перетворюється на основу та метод, спостерiгається спалах скепсису, який iнодi може набувати надмiрних крайнiх форм. В цiлому ж, критика пов’язується з досить позитивними явищами: змагальнiстю, проясненням, захистом, вдосконаленням, розкриттям. Мета такої критики — пошук iстини, мiнiмiзацiя або нейтралiзацiя недолiкiв, вироблення кращої стратегiї, оптимiзацiя, спрощення, систематизацiя. Попри те, що критика має значний конструктивний потенцiал, iснує небезпека поширення унiверсальностi критицизму, а тому виникає необхiднiсть так званої «критики критики», тобто критики, спрямованої на перегляд власних пiдстав з метою визначення своєї можливостi. Можна говорити про наявнiсть двох рiвнiв розгляду критики: емпiричний i трансцендентальний. Саме завдяки цьому розрiзненню iснують вiдмiнностi у вживаннi слова «критика» для позначення нею будь-якої оцiночної дяльностi чи суперечки та його вживання для позначення процесу дiагностування пiдгрунть i критерiїв. На нашу думку, критика можлива лише з залученням трансцендентального рiвня, на якому розглядаються належнi, апрiорнi, безумовнi границi розуму.