{"title":"ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ВИВЧЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ ДОСВІДУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ У «МИРНИЙ ПЕРІОД» (1991 – 2014)","authors":"Ю.М. Пащук","doi":"10.33577/2313-5603.35.2021.44-57","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"У статті досліджено історичні аспекти створення та функціонування Системи узагальнення і поширення досвіду Збройних Сил України у „мирний період” із моменту їх створення у грудні 1991 року по квітень 2014 року, коли розпочалася Антитерористична операція на сході нашої держави.Потреба у дослідженні історії організаційного вивчення та впровадження у Збройних Сил України та особливостей його функціонування зумовлена, насамперед тим, що, починаючи з січня 2019 року, у Збройних Силах України здійснюється формування перспективної Системи вивчення і впровадження досвіду на основі попередньої Системи узагальнення та поширення досвіду.Важливість і актуальність цього науково-практичного завдання визначається також тим, що на сьогодні в українській історіографії відсутні дослідження, присвячені вищезазначеному питанню.Стаття включає аналіз функціонування Системи узагальнення та поширення досвіду упродовж двох із трьох основних етапів свого становлення і розвитку відповідно до геополітичних змін і реформування Збройних Сил – етап „стагнація” (грудень 1991–травень 2013) та етап „реформування” (травень 2013 – квітень 2014).Розглянуто чотири основні компоненти Системи узагальнення та поширення досвіду: організаційна структура, формалізовані процедури, засоби та підготовка особового складу щодо узагальнення та поширення досвіду.Дослідження організаційного вивчення та впровадження у Збройних Сил України здійснювалося за двома головними напрямами: вивчення досвіду підготовки військ, зокрема досвіду військових навчань національного та міжнародного рівня; вивчення досвіду застосування українських контингентів у міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.На підставі цього аналізу зроблено висновок про низьку дієвість функціо-нування Системи узагальнення та поширення досвіду у вищезазначений „мирний період”. Одним із головних наслідків неефективності Системи було те, що у Збройних Силах України вельми повільно впроваджувалися новації за результатами вивчення як свого досвіду, так і досвіду інших держав. У резуль-таті чого не було проведено кардинальних реформ у Збройних Силах для їх адаптації до тодішнього стратегічного середовища, а українські війська (сили) не були готові до ведення сучасних швидкоплинних воєнних операцій (дій).","PeriodicalId":174660,"journal":{"name":"Військово-науковий вісник","volume":"27 3","pages":"0"},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2021-05-11","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"Військово-науковий вісник","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.33577/2313-5603.35.2021.44-57","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
У статті досліджено історичні аспекти створення та функціонування Системи узагальнення і поширення досвіду Збройних Сил України у „мирний період” із моменту їх створення у грудні 1991 року по квітень 2014 року, коли розпочалася Антитерористична операція на сході нашої держави.Потреба у дослідженні історії організаційного вивчення та впровадження у Збройних Сил України та особливостей його функціонування зумовлена, насамперед тим, що, починаючи з січня 2019 року, у Збройних Силах України здійснюється формування перспективної Системи вивчення і впровадження досвіду на основі попередньої Системи узагальнення та поширення досвіду.Важливість і актуальність цього науково-практичного завдання визначається також тим, що на сьогодні в українській історіографії відсутні дослідження, присвячені вищезазначеному питанню.Стаття включає аналіз функціонування Системи узагальнення та поширення досвіду упродовж двох із трьох основних етапів свого становлення і розвитку відповідно до геополітичних змін і реформування Збройних Сил – етап „стагнація” (грудень 1991–травень 2013) та етап „реформування” (травень 2013 – квітень 2014).Розглянуто чотири основні компоненти Системи узагальнення та поширення досвіду: організаційна структура, формалізовані процедури, засоби та підготовка особового складу щодо узагальнення та поширення досвіду.Дослідження організаційного вивчення та впровадження у Збройних Сил України здійснювалося за двома головними напрямами: вивчення досвіду підготовки військ, зокрема досвіду військових навчань національного та міжнародного рівня; вивчення досвіду застосування українських контингентів у міжнародних операціях із підтримання миру і безпеки.На підставі цього аналізу зроблено висновок про низьку дієвість функціо-нування Системи узагальнення та поширення досвіду у вищезазначений „мирний період”. Одним із головних наслідків неефективності Системи було те, що у Збройних Силах України вельми повільно впроваджувалися новації за результатами вивчення як свого досвіду, так і досвіду інших держав. У резуль-таті чого не було проведено кардинальних реформ у Збройних Силах для їх адаптації до тодішнього стратегічного середовища, а українські війська (сили) не були готові до ведення сучасних швидкоплинних воєнних операцій (дій).