ОБМЕЖЕННЯ «ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ СИЛИ» ЄС У ДЕРЖАВАХ СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА

У статті досліджується ініціатива Східного партнерства ЄС через призму конструктивістських концепцій «нормативної сили» та «трансформаційної сили». Проаналізовано зміст, механізми і результати реалізації Східного партнерства з точки зору ефективності «трансформаційної сили» ЄС. Розглянуто інституційні та геополітичні обмеження і виклики, які ускладнюють реалізацію нормативного впливу ЄС у державах Східного партнерства. Стверджується, що вплив ЄС у державах-партнерах ґрунтується на складному поєднанні його економічної привабливості, взаємозалежності, просуванні міжнародних норм та обіцянки більш тісної інтеграції, привабливої ​​для деяких східних сусідів (Грузії, Молдови, України). Але творці Східного партнерства не врахували обмежень «трансформаційної сили» ЄС без перспективи членства, суттєвих внутрішніх перешкод на шляху реформ у країнах-партнерах, а також геополітичної ситуації в регіоні, зокрема сили російського впливу. Нездатність ЄС запропонувати сильні стимули для забезпечення реальних демократичних реформ у державах-партнерах, а також відсутність дієвих геополітичних важелів для противаги російській присутності в регіоні виявили слабкість підходу ЄС. Тенденція до геополітизації Східного партнерства, яка простежується з часу початку російсько-українського конфлікту – неминуча. Однак передчасно твердити, що вона призводить до зниження рівня трансформаційних амбіцій ЄС у регіоні, що нанесло б непоправної шкоди не лише його східній політиці, а й в цілому його суб’єктності на міжнародній арені. Аби Україна (можливо, також Грузія та Молдова) стала частиною об’єднаної Європи, ЄС, безумовно, не має позбуватися свого нормативного впливу та сили економічного тяжіння, однак він має виходити також із усвідомлення свого існування як геополітичної сили, здатної до активної дипломатії та задіяння важелів політичного впливу.