Релікти апелятива *volja в сучасному українсько-польському ойконімному просторі

У статті простежена еволюція праслов’янського номенклатурного терміна ‒ апелятива *volja ‒, який зазнав у середньовіччі (початок XIII ст. ‒ XVII ст.) подальшої онімізації, позначаючи новий тип новостворених вільних від податків поселень у польській та українській ойконімії, зокрема: польські (Wola, Wolica, Wólka), українські (Воля, Волиця, Волька) та їхні похідні. Польські та українські ойконіми із компонентами Wola // Воля впродовж усієї історії свого побутування сформували однорідні структурні типи, які збереглися донині: однослівні ойконіми; словоскладання із пре- постпозитивним ад’єктивним компонентом і пре- постпозитивним компонентом -воля (-волиця); оніми-словосполучення: 1. Adj. + Subst. (Wola, Wolica, Wólka // Воля, Волиця, Волька); 2. Subst. (Wola, Wolica, Wólka // Воля, Волиця, Волька) + Adj. Зі значеннєвого погляду в цих ойконімах простежується тип вільного поселення разом із вказівкою на його власника чи засновника, на географічне місцерозташування, на локалізацію щодо суміжних поселень, тобто наголошено на диференціюючій та локалізуючій функції цього типу онімів. Встановлена кількість, прослідковано географічне поширення цих ойконімів у Польщі та в Україні від найдавніших фіксацій і до сьогодні. З’ясовано, що найбільша їхня кількість зосереджена на українсько-польському пограниччі: на сході Польщі (сучасне Люблінське, Підкарпатське воєводства) та заході України (сучасні Львівська, Волинська і Тернопільська області). Таким чином можна констатувати вплив культури середньовіччя на подальший розвиток мовної свідомості польського й українського народів у процесі формування ключових понять типу wola // воля та їхнього поширення в економічному, суспільно-політичному житті, що засвідчують ойконіми як обереги спільної національної культурної спадщини українсько-польського пограниччя.