ТЕОРЕТИКО-ПЕДАГОГІЧНА СКЛАДОВА В ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ ІСТОРИКО-МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

Стратегія оновлення вищої освіти визначає вивільнення від ідеології догматизму, розширенням діапазону пізнання, умінням зберігати спадщину і відкидати застарілі концепції поки вони не перетворилися в окови на шляху розвитку. Із врахуванням європейського досвіду в Україні, на сучасному етапі, відбувається процес творення відповідної наукової парадигми щодо національної освіти через особливе бачення соціокультурних змін, які відбуваються в нашій країні. З цієї точки зору фаховий розвиток майбутнього викладача – це процес якісних змін, які покликані створити умови для переходу від формально-теоретичного знання до практичних умінь і навичок, від уявлень про реалії художньо-педагогічної діяльності до творчого професійного мислення, основою якого є акмеологічне зростання рівня педагогічної культури та вмотивована потреба у професійному самовдосконаленні викладачів історико-мистецьких дисциплін. Вирішення проблеми ефективної підготовки майбутніх викладачів-істориків культури до продуктивної діяльності щільно пов’язано з мірою розвитку їх професіоналізму та ефективності виконання практичної діяльності на шляху до пошуків власної майстерності. Адже майстерність – це категорія, що характеризує властивість особистості, набуту з досвідом, вищий рівень професійних знань, умінь та навичок, постійного прагнення до акме вершин. Теоретико-методологічною основою даної статті становлять теорії наукового пізнання, філософські положення про сутність історії мистецтв і мистецтва в цілому, як специфічної форми суспільної свідомості та художнього пізнання дійсності; єдність теорії і практики, загальнопедагогічні принципи та підходи в умовах гуманітаризації освіти, системно-цілісний, діяльнісний, аксіологічний та особистісно-орієнтовний, теоретичні і методичні положення мистецької освіти.