ЄВРОПЕЙСЬКА ТРАДИЦІЯ ЖАНРУ СІМЕЙНОГО РОМАНУ-ХРОНІКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ: СПЕЦИФІКА РОМАННОГО МИСЛЕННЯ

У статті досліджено традицію жанру сімейного роману-хроніки в українській літературі, що розвинувся в творчості Г. Квітки-Основ’яненка, А. Свидницького, У. Самчука, О. Стороженка, Ірини Вільде, Ю. Косача, а також простежено розвиток цього виду роману в світовій літературі. У статті також вивчено теоретичні аспекти цього жанру, наголошено на специфіці історизму та особливостях лінійної побудови сюжету. Особлива романна форма – сімейний роман привертає виняткову увагу дослідників та має уже помітну традицію як в українській, так і світовій літературі. У літературознавстві на позначення сімейного роману-хроніки зустрічаються жанрові визначення «сімейний роман», «родинний роман», «родинна хроніка», «епопея», «сімейна епопея», «роман поколінь», однак найбільш точно жанрові особливості такої романної форми відображає термін «сімейний роман-хроніка». Центральною темою цього виду роману є занепад роду, крім того автори творів подібного типу постійно роблять спроби трансформації жанру в більш сучасні форми за допомогою використання міфологічних парадигм, психологізму та фрагментації, зберігаючи при цьому давні традиції романної оповіді. Константними ознаками жанру вважаємо тему роду в усіх його можливих проєкція: становлення, об’єднання і розпаду. Специфікою хронотопу такого типу романів виступає рух, зміна поколінь в контексті певної історичної епохи, тобто історичну добу зображено крізь призму життя конкретної особистості. Характерними особливостями цієї романної форми вважаємо поєднання історії життя окремої людини з життям та історією всього суспільства. Специфіка романного мислення в жанрі сімейного роману-хроніки полягає у формуванні зображення закономірностей суспільно-історичних змін, що проявляються у становленні героя, особливостях його соціального життя і психології.