ЩОДО ПИТАНЬ РОЗВИТКУ ОКРЕМИХ КОМПОНЕНТІВ МІЖНАРОДНОЇ ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ

Проблеми міжнародної правосуб’єктності завжди займали й сьогодні займають чільне місце у науці міжнародного права. І це цілком природно, оскільки міжнародне право регулює відносини між суб’єктами міжнародного права, коло яких, з огляду на пов’язаність з найважливішими політичними явищами міжнародного життя різних епох, не залишалося незмінним. Значення міжнародної правосуб’єктності полягає по суті в наступному: 1) це властивість, яку суб’єкти міжнародного права набувають в силу міжнародно-правових норм; 2) вона є не лише юридичною, а й суспільно-політичною властивістю суб’єкта міжнародного права; 3) вона базується на свободі волі конкретного суспільно-політичного утворення на міжнародній арені; 4) вона виражає юридичну здатність суб’єктів міжнародного права самостійно здійснювати свої права та обов’язки та забезпечувати їх виконання. Міжнародна правосуб’єктність виступає як необхідна передумова участі у міжнародних правовідносинах. Виходячи із загальної теорії права, суб’єкти конкретних міжнародних правовідносин здійснюють певні міжнародні права та виконують відповідні обов’язки, що становлять юридичний зміст таких правовідносин. А оскільки носіями прав та обов’язків за міжнародним правом можуть бути лише його суб’єкти, відповідно, учасниками (суб’єктами) міжнародних правовідносин можуть бути лише носії міжнародної правосуб’єктності. Сучасний стан міжнародних відносин безперечно свідчить на користь тенденцій, що набирають обертів, які полягають у розширенні кола носіїв міжнародної правосуб’єктності в результаті не тільки охоплення міжнародно-правовим регулюванням нових сфер міжнародного співробітництва і внутрішньодержавних відносин, але і все більш впевненим поширенням нерегулятивного впливу норм міжнародного права.