ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ОБ’ЄКТА ТУРИЗМУ

Abstract

Актуальність даного дослідження. За останній час міжнародно-правові зусилля щодо охорони культурної спадщини зазнали досить контрастних змін. Слід зазначити, що випадки руйнування та пограбування об’єктів охорони культурної спадщини викликають занепокоєння та тривогу. Слід звернути увагу на конфлікти щодо охорони культурної спадщини в колишній Югославії, а також в Іраку та Афганістані, а також Ансар-Діне в Малі. У науковій літературі існує не одне визначення культурної спадщини. У законодавстві Литовської Республіки культурна спадщина розуміється в широкому розумінні як матеріальна, яка складається з рухомих і нерухомих цінностей, а нематеріальна спадщина – традиції, знання та здібності, що передаються від покоління до покоління, культурний, історичний ландшафт, що відображає відносини людини з навколишнім середовищем. Основні проблеми. Культурні права та права інтелектуальної власності визнані правами людини у Загальній декларації прав людини (1948 р.). Деякі дослідники стверджують, що право на культурну спадщину може бути одним із основних прав людини, пов’язаних із правами інтелектуальної власності (Shyllon, 2015), інші дослідники вважають, що це право не належить до категорії основних прав людини: ці права можуть вважатися економічною та/або комерційною, а не соціальною чи культурною. Завдання: 1. Проаналізувати поняття культурної спадщини. 2. Проаналізувати правове регулювання охорони культурної спадщини. 3. На основі даних проведеного аналізу подати висновки. Мета дослідження – проаналізувати правові аспекти та проблеми нерухомої культурної спадщини як об’єкта туризму. У документі зроблено висновок, що охорона культурної спадщини має суспільний інтерес. Це зобов’язує як державні інституції, так і суспільство бути активними для збереження та інтеграції об’єктів охорони культурної спадщини в сучасному світі. Новизна досліджуваної теми полягає в тому, що охорона нерухомої культурної спадщини нелегка, оскільки тут працює багато груп інтересів. У статті наголошується, що нерухома культурна спадщина є суспільним інтересом. Це зобов’язує як державні інституції, так і суспільство бути активними для збереження та інтеграції об’єктів охорони культурної спадщини в сучасному світі. Як наслідок. Тому необхідно, щоб держава ефективно використовувала будь-які комунікаційні та просвітницькі засоби для збереження лісів та запобігання лісовим пожежам. Адміністрація має перевіряти дозволи на лісові угіддя, насамперед дозволи, пов’язані з енергетичними сміттєзвалищами, часто та на місці та контролювати, чи виконують надані дозволи об’єкти свої обов’язки чи ні. Слід розуміти, що збільшення, особливо в останні роки, кількості лісових пожеж через лінії електропередач відбувається в результаті недостатнього контролю. Відповідно до Закону Литовської Республіки про ліси, на лісових територіях, незалежно від форм власності, діє єдина державна система протипожежних заходів. Ця система включає моніторинг лісових пожеж (прогнозування та виявлення), запобігання та заходи протипожежного захисту. Використана методологія аналізу документів, системного аналізу, порівняльного аналізу, логіко-аналітичних та мета-аналізу.