Institutionalization of the UOC-KP in Western Ukraine (1992-2018)

Abstract

Мета дослідження – дати аналіз інституалізації УПЦ КП в Західній Україні та з’ясувати структуризацію її єпархій у 1992-2018 рр. Методологія досліджен- ня спирається на принципи історизму, об’єктивності, всебічності і цілісності, систем- ності, а також на використання методів – аналізу та синтезу, історико-порівняльного, проблемно-хронологічного. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в історіографії комплексно показано інституалізацію єпархіальних управлінь УПЦ КП за весь період її існування, а також їхню просвітницьку роль в Західній Україні. Висновки. З об’єднанням УПЦ і УАПЦ у червні 1992 р. сформувалась нова інституція – УПЦ КП і розпочалась її ін- ституалізація. З приходом до патріаршества митрополита Філарета дії із утверджен- ня церкви стали більш активнішими і результативнішими. З омолодженням єпископа- ту, зріс інтерес православних віруючих до УПЦ КП. Нові підходи в служінні дали мож-ливість розширити структурні відділи єпархіальних управлінь. Аналізуючи єпархіаль- ні управління УПЦ КП у західному регіоні України, слід зазначити, що однією із найбільш прогресивних була Волинська єпархія на чолі із митрополитом Михаїлом (Зінкевичем). Серед найменших єпархій слід відзначити Закарпатську, Тернопільсько-Теребовлянську, Кіцманську. З проголошенням незалежності держави, з відродженням українського православ’я місцеве населення почало усвідомлювати, що УПЦ КП є україноцентричною, на відміну від УПЦ МП. Керівництво церквою перебувало в Києві, регулярні візитації па- рафій місцевими єпископами, спільні міжконфесійні заходи почали консолідувати насе- лення Західної України, а військова агресія російської федерації у 2014 р. зумовила зневаж- ливе ставлення вірян до керівництва УПЦ МП і їх парафій і активізацію пошуку шляхів до автокефалії українського православ’я.