{"title":"Школа сучасного українського жонглювання: провідні майстри, домінанти професійної діяльності","authors":"Y. Pozdnyakov","doi":"10.51209/platform.2.8.2023.402-422","DOIUrl":null,"url":null,"abstract":"Стаття розкриває низку питань сфери жонглювання як сегменту циркового мистецтва. Висвітлено питання підготовки фахівців, переважно – на матеріалі Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв (далі – КМАЕЦМ). Інформація про методи тренування і репетицій жонглерів найчастіше трималася в секреті і передавалася від батька до сина в циркових династіях. Відсутність інформації не сприяла розвитку мистецтва жонглювання. Не було спеціальної літератури з методики викладання, реквізит робився на замовлення, в результаті знання передавалися за безпосереднього контакту педагога та виконавця. Тому дуже багато жонглерів були схожі один на одного і відрізнялися лише технікою виконання та складністю трюків. З розвитком відеоіндустрії, з появою аматорських циркових студій виявився інтерес і у великої кількості молоді до занять жонглюванням у різних країнах світу. На інтерес до жонглювання відгукнулася і промисловість, сьогодні це фабрики виготовлення циркового реквізиту в Європі та Америці. Вони роблять високоякісний реквізит для жонглювання, випробують його в аеродинамічній трубі, калібрують вагу, що дало можливість аматорам і професіоналам вийти на більш високий рівень майстерності. Сьогодні можна побачити жонглерів у парку, у місцях відпочинку, тощо. Інтерес до цього виду циркового мистецтва настільки великий, що аматори та професіонали стали об'єднуватись у студії, жонглерські асоціації. новітні методи при навчанні жонглюванню дозволяють застосовувати предмети різної конфігурації, розмірів та ваги. Варто відходити від класичного реквізиту, зробленого спеціально для жонглювання, шукати нові трюки і комбінації, пластичні рішення із тілом. Але існує стереотипне сприйняття публікою жанру жонглювання. Тобто глядач звик бачити жонглера, як веселого хлопця або дівчину зі швидким темпом виконання трюків, яскравим костюмом із блискітками, і не всі готові прийняти філософське спрямування номера з сюжетом та історією. Тому серед завдань статті – опротестування низки стереотипів щодо циркового мистецтва загалом і жонглювання зокрема.","PeriodicalId":227486,"journal":{"name":"ART-platFORM","volume":"29 11","pages":""},"PeriodicalIF":0.0000,"publicationDate":"2023-12-28","publicationTypes":"Journal Article","fieldsOfStudy":null,"isOpenAccess":false,"openAccessPdf":"","citationCount":"0","resultStr":null,"platform":"Semanticscholar","paperid":null,"PeriodicalName":"ART-platFORM","FirstCategoryId":"1085","ListUrlMain":"https://doi.org/10.51209/platform.2.8.2023.402-422","RegionNum":0,"RegionCategory":null,"ArticlePicture":[],"TitleCN":null,"AbstractTextCN":null,"PMCID":null,"EPubDate":"","PubModel":"","JCR":"","JCRName":"","Score":null,"Total":0}
引用次数: 0
Abstract
Стаття розкриває низку питань сфери жонглювання як сегменту циркового мистецтва. Висвітлено питання підготовки фахівців, переважно – на матеріалі Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв (далі – КМАЕЦМ). Інформація про методи тренування і репетицій жонглерів найчастіше трималася в секреті і передавалася від батька до сина в циркових династіях. Відсутність інформації не сприяла розвитку мистецтва жонглювання. Не було спеціальної літератури з методики викладання, реквізит робився на замовлення, в результаті знання передавалися за безпосереднього контакту педагога та виконавця. Тому дуже багато жонглерів були схожі один на одного і відрізнялися лише технікою виконання та складністю трюків. З розвитком відеоіндустрії, з появою аматорських циркових студій виявився інтерес і у великої кількості молоді до занять жонглюванням у різних країнах світу. На інтерес до жонглювання відгукнулася і промисловість, сьогодні це фабрики виготовлення циркового реквізиту в Європі та Америці. Вони роблять високоякісний реквізит для жонглювання, випробують його в аеродинамічній трубі, калібрують вагу, що дало можливість аматорам і професіоналам вийти на більш високий рівень майстерності. Сьогодні можна побачити жонглерів у парку, у місцях відпочинку, тощо. Інтерес до цього виду циркового мистецтва настільки великий, що аматори та професіонали стали об'єднуватись у студії, жонглерські асоціації. новітні методи при навчанні жонглюванню дозволяють застосовувати предмети різної конфігурації, розмірів та ваги. Варто відходити від класичного реквізиту, зробленого спеціально для жонглювання, шукати нові трюки і комбінації, пластичні рішення із тілом. Але існує стереотипне сприйняття публікою жанру жонглювання. Тобто глядач звик бачити жонглера, як веселого хлопця або дівчину зі швидким темпом виконання трюків, яскравим костюмом із блискітками, і не всі готові прийняти філософське спрямування номера з сюжетом та історією. Тому серед завдань статті – опротестування низки стереотипів щодо циркового мистецтва загалом і жонглювання зокрема.