ЗВʼЯЗНІСТЬ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У СТРУКТУРІ РЕАЛІСТИЧНОЇ ПРОЗИ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ Р. М. ДЮ ГАРА «СІМ’Я ТІБО»)

Abstract

У фокусі нашої наукової розвідки – художнє діалогічне мовлення як форма комунікації, яка традиційно виступає невід’ємною частиною текстової тканини епічного твору, важливий засіб реалізації естетичної, стилістичної функцій тексту, ефективний спосіб творення самохарактеристики персонажів. Предметом нашого розгляду стали синтаксичні структури у структурі діалогів як лінгвокультурологічні виразники художньої картини світу. Проведений нами науковий пошук ґрунтується на дослідженнях В. Кухаренка, який аналізував діалогічне мовлення на лексичному рівні. У результаті узагальнень, на рівні синтаксису ми виокремили три яруси синтаксичних елементів, що становлять мовленнєву партію того чи іншого персонажа. Перший ярус, основу діалогічного мовлення становлять загальнорозмовні, широковживані синтаксичні структури розмовного мовлення. Другий ярус становлять соціально-групові й інші (професійні, гендерні, вікові тощо.) елементи, що визначають суспільне обличчя персонажа та є характерними для певної групи. Над ними надбудовується третій ярус, який відображає неповторну індивідуальність мовленнєвої системи (синтаксису, зокрема) конкретної особи. Як приклади наповнення першого ярусу діалогічного мовлення назвемо: використання простих за структурою синтаксичних конструкцій, еліптичне усічення фрази, зменшення її довжини, різке скорочення вживання дієприкметникових, дієприслівникових зворотів, стягнуті заперечні форми, прямий порядок слів у разі утворення питальних фраз тощо. До другого ярусу ввійшли стилістично забарвленні синтаксичні структури (різного роду повтори, синтаксичний паралелізм, градація, риторичні звертання, риторичні питання, вигуки тощо), незначні порушення синтаксичної норми. До третього – індивідуалізаційного – синтаксичні елементи, що максимально наслідують, імітують усне мовлення, зберігають тон невимушеності, неофіційності, безпосередності, простоти. Проведене дослідження засвідчило, що діалогічне мовлення у структурі художнього тексту реалістичної прози загалом базується на основі першого та другого ярусів синтаксичних елементів. Діалоги літератури реалізму мають здебільшого книжково-літературний характер, підпорядковані законам розвитку літературного письмового мовлення. Обґрунтовано, що у структурі художнього діалогу реалістичної прози зв’язність синтаксичних структур є прямим чи опосередкованим відображенням основних тенденцій антропоцентричної художньої картини світу.