Джазове аранжування фортепіанної академічної музики

Abstract

Стаття присвячена вивченню особливостей аранжування музики академічної традиції у контексті джаззінгу. Метою дослідження визначено вивчення специфіки фортепіанного джазового аранжування академічної музики, зокрема на прикладах музики Й. С. Баха та В. А. Моцарта. Розглянуто актуальність творів зазначених композиторів із позицій їх універсальності щодо використання в освітньому процесі, а також їх відомості у широких верствах. Наведено специфіку сольного імпровізаційного музикування як основного методу аранжування. Методологію дослідження склала низка прийомів, які дозволяють вивчати питання джаззінгу як особливої сфери іншого рівня асиміляції джазових типологічних ознак в академічній музиці через використання методів компаративного аналізу та синтезу. Основою дослідження є діалектичний принцип пізнання, системний, соціокультурний підходи. Використано загальнонаукові й міждисциплінарні методи дослідження: аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння та формалізація. Новизна дослідження полягає у певному упорядкуванні та визначенні своєрідних аранжувальних прийомів у поліфонічній музиці та у творах віденських класиків. У ході дослідження визначено, що джазове аранжування (або джаззінг) дозволяє створити нові композиції з певними інтенціями до музичного зразку, який набуває значення стандарту, оновити погляди на усталені зразки академічної традиції, а саме музику епохи бароко чи віденських класиків, але водночас і збагачується сама: джазові стилі збагачуються академічними новаціями фортепіанних творів, які набувають значення стандарту, і, зберігаючи при цьому орієнтації на іконний для джазу метод імпровізації, утворюють новий змістовий рівень існування.