NETWORK OF THE OTTOMAN FORTIFIED SETTLENTS ON THE NORTHWEST BLACK SEA COAST IN THE XVIIth AND XVIIIth CENTURY

Abstract

Дослідження архітектурно просторового планування укріплених міст є частиною міждисциплінарного дослідження історично містобудівного, культурно соціального та економіко-природнього характеру розвитку південного регіону сучасної України. Мистецтво фортифікації упродовж 16-19 століть було важливим чинником впливу на розвиток міст, їх розміри та архітектурний вираз, соціальний та культурний склад території, символізували міліарну та політичну міць країни. Більшість міст північно-західного узбережжя Чорного моря за соціально-економічних та політичних обставин мали лінії фортифікаційних укріплень побудовані у різні часи та за різними фортифікаційними традиціями. У якостях фортифікаційних укріплень проявилась напрямок функціонування поселення як потужних портів або торгівельних площ з використання розгалуженої системи підпорядкування оточуючої території та середмість. Дослідження охопило 11 міст, які мали фортифікації у продовж 17 століття. Було систематизовано історіографічні та описові документи щодо фортифікацій, зведено у табличну форму, проведено пошук спільних рис та алгоритмів утворення міського простору, порівняно з іншими відомими османськими містами того ж періоду. Отримані архітектурно-просторові моделі фортифікаційних укріплень об’єднуються у загальну мережу фортифікацій з тотожною організацією та підпорядкуванням міського простору за зразком державного рівня Османської Імперії, поділяються на другорядні та підпорядковані зв’язки. В залежності від природноекономічних чинників було виділено 4 типи фортифікаційних просторових зв’язків( брамовий, дзеркальний, ланцюговий та комбінований), обрані об’єкти мають спільні історичні та просторові характеристики (початок формування фортифікацій від літовського та генуєзьського періодів, татарська та ногайська перебудова, османська модернізація, період занепаду). Просторова єдність розвитку укріплених міст північно-західного узбережжя Чорного моря та їхні спільні архітектурно-просторові риси уможливлюють реконструкцію об’ємного вигляду тих містечок, які мають обмежену джерельну базу. Також актуалізує питання перегляду містобудівного руху та характеру організації фортифікаційних споруд у період володарювання Османської Імперії 17 та18 століття