ДЕЗЕРТИРСТВО В РОСІЙСЬКОМУ ВІЙСЬКУ НА ПОЧАТКУ ХІХ СТ.: ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ПРОБЛЕМИ

Abstract

У статті вивчено та проаналізовано причини дезертирства солдатів з регуляр­ної армії Російської імперії. Наводяться наукові трактування та оцінки цього явища у працях істориків та сучасників. У хронологічному порядку представлена еволю­ція законодавчої бази, створеної з метою тотального придушення як прагнення солдатів залишити військову службу, так й співчуття місцевого населення у вигляді приховування і допомоги втікачам, зведеним на той час державою у статус злочинців. Показано спроби солдатів-втікачів врятуватися та уникнути репресій і пока­рань з боку імперської військово-судової машини, їх відчайдушні намагання втекти з території імперії чи розчинитися у місцевому соціумі.  Доведено репресивний характер дій чиновників повітових силових установ, представлено основні стадії проведення слідчих заходів, які зазвичай призводили до жорстких вироків. За допомогою архівної та законодавчої бази показано соціа­льні протиріччя та конфлікти між представниками різних верств тодішнього соціуму, в центрі якого опинилися втікачі з армії, а саме – мотивації до донесення, полювання на людей за грошову винагороду, зведення особистих рахунків сільсь­кого керівництва з односельцями. Науково аргументовано, що дезертирство було однією з соціально-політичних вад у кріпосницькому механізмі військової машини московської держави. Як наслідок, ставлення місцевих органів влади та населення до солдатів-втікачів було діаметрально протилежним, і часто у таких випадках призводило до конфліктів між їхніми представниками.